Анастасія Лобойко - Дністер і смарагдовий медальйон. Перще випробування!, Анастасія Лобойко

-Тож… - за якийсь час сказала Соломія. - Ти ще хочеш з нами, Ляно?

-Звісно, що хоче, - впевнено відказала за Ляну Ксеня, і ще хотіла щось додати, але Ляна її перебила: ,,Ого, та ти у нас всевидюща. А може, вже не хочу? Хоча… аби тепер мене не просили ви… - усміхнулася дівчинка. - Добре, я в команді.’’

***

Ляна познайомилася з багатьма чудовими людьми. Вони разом тренувалися цілий день, бо ввечері мали проходити естафети: гра ,,Рибаки і рибки’’ (гравець якої команди останнім лишався на полі - та й перемагала), потім стандартне перетягування канату, добре відомі стрибки в мішках, шашки, шахмати…

За підготовкою Ляна навіть трохи забулася про те, що сталося вранці.

Вона з чистим серцем йшла відпроваджувати останні дні в таборі. Здавалося, настрій її більш-менш ставав наближеним до хорошого і тихий шепіт лісу та щебетання птахів не віщують нічого поганого…

-А холера ясна би вас вхопила, - застогнала вона, побачивши… Стьопу і Андрія… У команді… Та ну! Як вони до такого додумалися?!

Інна походжала перед учасниками і вичитувала їм останні настанови. Стьопа й Андрій уважно слухали, нашорошивши вуха. Здавалося, що вони чимось стурбовані чи то засмучені. Ляна намагалася до них придивитися, але, щойно вони перехопили її погляд - як обоє відвернулися і більше в її бік не заглядали.

,,Ага, совість вас муляє, - смутно міркувала дівчинка, з-під брів глипаючи на хлопців, - скооперувалися з тою тюхтійкою і тепер навіть глянути на мене сором бере! Звіроньки, що ж то таке твориться?’’ - зітхнула і перевела погляд на Оленку - ватажка в їхній групі. Та ще раз твердо повторювала, здавалося, вже завчений напам’ять текст.

-Головне - віра в себе! Ми зможемо! В нас вийде! Ми переможемо!..

Далі Ляна не вслухалася. Вона невдоволено зауважила, що зараз її настрій точно не вийде назвати захмарно казковим. Скорше - стримано-паскудним… І це ще не найгірша характеристика.

Але часу на нарікання і побивання не було. Почалися перші змагання. Ляна викликалася грати у шахи з якимось білобрисим двометровим хлопцем. Коли він не усміхався - то вигляд мав навіть привабливий. Такий собі симпатичний високий красень. Проте ця його усмішка… Єхидна і підступна - змусила Роксоляну насторожитись. Дівчина швидко відіграла партію, а тоді чкурнула геть від цього підозрілого чиполіно.

Щоправда, Ляна була досить задоволена, бо ж виграла… Цим вона завдячувала Андрієві, з яким не раз і не два змагалася… Так, між іншим… Раптом згадалося, як, коли Ляна вперше тріумфально виграла, Степан упевнено проголосив, що: ,,Учень перевершив свого вчителя’’. Роксоляна знову зітхнула.

-Чого так тяжко? - почувся ззаду дівочий голос, такий знайомий…

-Міла?

-А хто ж? - приємна русявка білозубо сяйнула усмішкою. - Я навіть не знала, що ти тут. Чому не сказала?

-Ми з тобою не говорили вже з два місяці. - засміялася Ляна. - Ну? То як поживає моя люба троюрідна сестричка?

Якби не Людмила, то цей день виявився б найсумнішим зі всіх, що Ляна пережила в цьому таборі. Дівчата балакали, сміялися, жартували.

-А де ж твої ко뺥и? - здивувалася Міла.

-Та… На змаганнях. - швиденько відбрехалася Ляна. А зрешті - хіба не правда? ,,Ну, Стьопа з Андрієм точно на змагання’’, - з гіркотою подумала вона.

-Ясно… А як там хлопці? Андрій, наприклад? - невимушено спитала Людмила, хоч Ляна і добре знала, що це питання не таке вже й безпідставне.

-Андрій, наприклад, добре. - відповіла з удаваною байдужістю, але, водночас, тамованою злістю в голосі. Ляна пам’ятала, як за минулої зустрічі Людмила кокетувала з Андрієм і весь час намагалася взяти його за руку, хоч хлопець і безцермонно відкидав ці її прояви уваги.

-Файно. А Степан, Таня?

-Теж нівроку.

Мовчанка затягувалася.

-А… Чому ж ти така сумна? - зважилася спитати Міла.

-Ми трохи… теє, посварилися… - відвернулася від неї Ляна. Але, відчувши, що не готова ділитися своїм сокровенним - навіть не найприємнішим - швиденько змінила тему. - А як минув твій 15-ий день народження? Чому нас не запросила? - вдавано зацікавлено спитала Роксоляна, хоч насправді їй було цілком начхати, бо ж у неї з Мілою стосунки були не найкращі, та й в гості одне до одного їхні сім’ї їздили вкрай рідко.

-Та, ми і не дуже святкувала… - виголосила дівчинка, проте Ляна була певна, що вона запросила на празник ледь не половину своєї школи. - Знаєш, так, по-домашньому.

-Ясненько, а як там..? - та закінчити Ляні не дала Таня, котра зовсім несподівано вигулькнула просто перед її носом, але, якимсь дивом, навіть її не завважила. Дівчина пройшла кілька кроків вперед, і Ляна вже була переконана, що зараз Таня поверне до неї… Проте, натомість, подруга підійшла до того білобрисого неприємного хлопця і стала біля нього, а він - Ляну аж пересмикнуло - взяв її руку. Відразу в уяві зринув Степан, який, побачивши таке видовище, певно, зробив би з того босяка м’ячик для гольфу і жбурнув до всіх чортів, подалі від Тані.

-А це не твоя цімборашка? - весело спитала Міла. - Схоже, вона має непоганого кавалера? - очікувально глянула на Ляну.