Vit En - Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En

Валахія. Палац Бран

Марія нервово ходила по кімнаті, вже котру годину її чоловік на полі бою, а вона не може бути поряд з ним, жінка накинула на себе  ковдру, щоб не було холодно і подивилася у вікно, в садку сиділи діти, Ілона та Джакомо грали іграшками.

— Пані, нічого не станеться, наш правитель дуже сильний - намагалась заспокоїти її служниця.

 —Дай Бог, дай Бог -раз за разом відповідала вона, але страх не проходив.

Нарешті, їй набридло чекати, одягла хустку і спустилася до церкви, що знаходилась поряд з маєтком.

Дівчина увійшла і дерев'яні двері рипнувши зачинилися на стінах була купа ікон, а посередині мозаїчне зображення Бога, від нього так і тягнуло величчю, темно-синій і червоний кольори разом із позолоченою рамочкою створювали ідилію образу Господа. В той час вважалося, що синій- це розум Божий, а червоний - знак Воскресіння.

Марія підійшла до вівтаря, де напередодні вже стояло кілька свічок з вогнем, хтось вже приходив сюди і схоже пішов зовсім недавно. Вона дістала декілька своїх свічок з невеликого кошика, запалила першу.

— Господи, Отче мій небесний, прошу тебе допомогти моєму чоловікові виконувати його призначення. Нехай його шанують і цінують люди. Відкрий йому серце, Господи, щоб усе, що він робив співпадало з Твоїм Божественним задумом. Хай буде благословенний, Господи, на віки віків! Амінь.

Як тільки вона запалила другу свічку, вона відчула біль у низу живота, але не стала надавати цьому значення

—Прошу, нехай він не помре, не буде поранений, прошу тебе Господи, не залишай дитину без батька, а мене без чоловіка, нехай він виграє у битві, адже він бореться за свою країну, заради своїх людей, так, він жорстокий чоловік, але не заслуговує на смерть - по її щоці побігла сльоза, і тут вона відчула щось тепле на ногах.

—Ай ... -Марія поклала руку на живіт і швидкою ходою, пішла на вихід.

                                                                                  * * *

Поле битви

Маленька армія Влада стояла праворуч річки Арджеш, до лівої частини під'їжджав вершник разом зі своєю «непереможною» армією. На обличчі Матьяша виступила нахабна посмішка. Птахи піднялися в небо і почали кругами літати над суперниками, що не віщувало нічого хорошого для обох сторін. Серце Влада шалено калатало, а руки в передчутті потяглися до меча.

 — Хай почнеться битва… — вигукнув Матьяш, не церемонячись і махнув рукою, величезне військо хлинуло на той бік берега і одразу ж на їхні голови почали котитися величезні брили каміння, люди задихалися і тонули у власній крові.

Тепер же тим, кому вдалося дістатися на той бік, вибудували чітку лінію, і дивилися на свого ворога з високого, а Матьяш був у самому кінці. Влад блискавично рвонувся вперед, за ним і невелика кількість людей, тактика спрацювала чудово, тепер у армії Матьяша було вже 40 тисяч людей, не набагато менше, але вбити в перші хвилини близько 10 тисяч одиниць ворога, вже крок до перемоги.

Битва тривала цілу ніч. Сонце вийшло за деревами, освітлюючи територію довкола. Угорщина впала, хоча її войни так само сміливо боролися, але не було у них одного - мотивації. Для чого треба потрібна війна,  хех, цієї відповіді не знав ніхто.

Влад лежав на полі, невзмозі підвестися, його голова була повернена вбік.

Скрізь були трупи і великі калюжі крові, жінки бігали поруч із чоловіками і перемотували рани, хлопці і дівчата, з семи до тринадцяти років, які не могли надати хворому більшої допомоги, все ж не сиділи без діла, вони бігали в місто за ліками і травами від місцевих знахарів.

В середині бою до війська приєдналися і місцеві жителі, так, вони билися не дуже добре, але краще щось, ніж нічого, вони захищали свої дома і сім'ї.

                                                                              * * *

 —Князю, - через все поле до нього біг Велі.

—Так, слухаю -відповів він, стиснувши руку в кулак.

—Матьяш утік, він біжить до себе в країну, йому вдалося втікти з поля битви.

 Влад підвівся, підперши руку аби якоюсь великою палицею.

 —Почекайте, є ще одна новина, вчора у княгині почалися пологи.

 —Чому мені відразу не повідомили? -роздратовано сказав він.

—Гонець прибув тільки сьогодні - відповів чоловік і схилив голову.