Артур Чарльз Кларк - Друга одіссея

1:4:9! І як наївно було гадати, буцімто співвідношення вичерпуються цими трьома вимірами! Щойно його мозок зосередився на геометричній простоті моноліту, порожній прямокутник наповнився зірками. Готельний номер, якщо він насправді існував, повернувся назад до свідомості свого творця, і перед Боуменом виник світловий вир галактики.

Це могла бути довершена, неймовірно деталізована модель галактики, зроблена з пластику. Проте вона справжня, він знав це, бо тепер сприймав усе довкола органом чуття, витонченішим за зір. Якщо Дитя Зірок забажає, то може сфокусувати свою увагу на будь-якій зі ста мільярдів зірок.

Ось і він, дрейфує у величній річці сонць, на півдорозі між нагромаджених вогнів галактичного ядра і самотніх, розкиданих по небу далеко одна від одної вартових зірок ободу. Його батьківщина була на далекому краї цієї космічної прірви — вільної від зірок смуги темряви. Він знав, що це безформний хаос, видимий лише за сяйвом, що відбивається від країв імли далеко внизу; це досі невикористана матерія творіння, сировина для еволюції, яка ще гряде. Тут Час не починався й не почнеться, доки сонця, які сяють зараз, помруть, лише тоді життя і світло заповнять цю порожнечу.

Раз він перетинав цю зону мимохідь; тепер, уже набагато краще підготовлений, він мав перетнути її знову, хоч і досі повністю не усвідомлюючи імпульсів, які керували ним.

Та умовна схема, яку він уклав для Галактики, розсипалася: зірки й туманності промайнули повз нього з ілюзією неймовірної швидкості. Фантомні сонця вибухали та залишалися позаду, коли він, немов тінь, проходив крізь їхні ядра.

Зірки порідшали, сяйво Чумацького Шляху перетворилося на бліду подобу тієї краси, яку він знав і одного дня міг пізнати знову. Дитя Зірок повернулося в космос, який люди називають реальним, у ту саму точку, з якої Девід Боумен покинув його секунди чи віки тому.

Через міріади нових відчуттів він усвідомлював і сприймав власне оточення краще, ніж у своєму попередньому житті. Він міг сфокусуватися на будь-якій деталі, проникнути в саму її суть до фундаментальної гранулярної структури часу й простору, за якою лише хаос.

І він міг рухатися, хоча й не розумів, як. Проте чи бодай колись він знав це, навіть мавши тіло? Як команди з мозку надходять до кінцівок, завжди було таємницею, хоча він і не замислювався над цим.

Зусилля волі — і спектр найближчої зірки набув синього зміщення, саме такого, якого він бажав. Він летить туди майже на швидкості світла; якби йому заманулося, він міг би рухатися швидше, але йому нікуди поспішати. Треба засвоїти та обміркувати багато інформації… а ще більше здобути. Це, він знав, його нинішня мета; а втім, він також розумів, що є лише частиною значно більшого плану, суть якого розкриється перед ним, коли настане час.

Він не зважав на те, що за ним швидко скорочується шлюз між усесвітами, чи на стурбованих істот, які купчилися навколо нього на своїх примітивних кораблях. Вони були частиною його спогадів, але у світ, який він уже й не сподівався побачити знову, зараз його кликали істоти набагато могутніші.

Він міг чути міріади голосів, які ставали все гучнішими; вони долинали з космічного тіла, що росло з майже загубленого за розкинутою сонячною короною тонкого півмісяця до прекрасного біло-блакитного диска.

Вони знали, що він наближається. Унизу, на перенаселеній планеті, на екранах радарів засвітилися тривожні вогні, величезні спостережні телескопи спрямувалися в небо — знана історія людства добігала кінця.

Він зрозумів, що за тисячі кілометрів унизу вантаж смерті прокинувся й заворушився на орбіті. Та слабка енергія, яку він містив, не могла йому зашкодити, але він міг її використати.

Він проник до лабіринту схем і швидко простежив шлях до його смертоносного ядра. Більшість схем можна проігнорувати, це глухі кути, розроблені задля захисту. Він пильно глянув на них, їхнє по-дитячому просте облаштування зовсім нескладно обминути.

Тепер залишилась остання перешкода — грубе, але ефективне механічне реле, що тримало роз’єднаними два контакти.

Доки вони роз’єднані, вибуху не буде.

Він напружив свою волю — і зазнав першої поразки й розчарування. Кількаграмовий мікроперемикач не зрушив з місця. Він і досі був творивом із чистої енергії, світ матерії йому не подолати. Ну, цю проблему розв’язати легко.

Дитя Зірок має ще чимало вчитися. Імпульс струму, посланий ним до реле, був настільки потужний, що майже розтопив котушку, яка управляла спусковим механізмом.

Повільно спливали мікросекунди. Цікаво було спостерігати, як вибухові лінзи фокусують свою енергію, немов маленький сірник, що піднесли до купи пороху.

Мегатонни розквітли в беззвучній детонації, яка породила короткий фальшивий світанок над половиною сонного світу. Як фенікс, що постає з полум’я, він усотав у себе потрібну енергію, відкинувши решту. Далеко внизу атмосфера, що обороняла планету від стількох халеп, увібрала в себе найнебезпечнішу радіацію. Проте деяким людям і тваринам не пощастило, вони осліпли назавжди.

Здавалося, після вибуху Земля заціпеніла. Припинилася передача на коротких і середніх хвилях, відбившись від раптово розширеної іоносфери. Лише мікрохвилі досі розтинали невидиме дзеркало, що повільно кришилося; воно зараз оточувало планету, але їхні промені були надто короткими, щоб досягти його. Кілька потужних радарів досі стежили за ним, але на них не варто звертати уваги. Він навіть не подбав про те, щоб їх нейтралізувати, хоча легко міг це зробити. Якщо на його шляху трапляться ще бомби, він знехтує їх. Поки що в нього задосить енергії.

По широкій спіралі він почав спускатися до загубленої землі свого дитинства.

Розділ 31. Діснейвіль

Один філософ на початку століття зазначив (його одразу ж ущент розкритикували), що Волтер Еліас Дісней приніс людям більше щастя, ніж усі релігійні вчителі в історії. За півстоліття після смерті митця його мрії досі множилися, змінюючи ландшафт Флориди.

Експериментальний прототип спільноти майбутнього (ЕПСМ), відкритий на початку 1980-х, став вітриною нових технологій і сучасного способу життя. Проте його засновник усвідомлював, що ЕПСМ тільки тоді виконає своє призначення, коли на цій великій площі мешкатимуть люди, котрі зможуть називати це місце рідною домівкою. Процес заселення тривав до кінця століття; зараз же заселена частина, яку охрестили Діснейвіль, налічувала двадцять тисяч мешканців.

Щоб оселитися тут, потрібно пройти купу інстанцій, тож не дивно, що середній вік місцевих жителів був найвищим у США, а медичне обслуговування — найрозвиненіше у світі. Деякі з медичних послуг важко навіть уявити в якомусь іншому місці, а створити — і поготів.

Кімнати старанно оздоблювалися так, щоб вони не мали вигляду лікарняних палат, і лише кілька незвичних пристроїв зраджували цей шляхетний