Олег Євгенович Авраменко - Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко

— Нівроку! — розгублено промовив я. — Триста загиблих, і ви називаєте Прорив незначним! Що ж тоді буває при значних Проривах?

— Буває, що нечисть захоплює Грані повністю, — з цими словами Штепан квапливо перехрестився. — Вбережи нас Боже від такого Прориву.

— І давно почалися ці неподобства?

— Як і годиться, з початком Нічийного Сторіччя, — відповів барон з таким виглядом, ніби говорив про щось загальновідоме. Та, либонь, помітивши спантеличений вираз наших облич, пояснив: — Себто від кінця шістдесят сьомого року; саме тоді почався відлік Нічиїх Літ на межі двох тисячоліть. Невже ви нічого про це не знаєте?

— Ні, дещо знаємо, — сказала Інна. — У нас теж багато говорять про активізацію темних сил на межі тисячоліть. Проте ситуація з нечистю на Основі, видно, не така критична, як на Гранях. Принаймі, ми не чули, щоб десь ставалися Прориви, а Чорні Емісари у нас така велика рідкість, що до сьогодні ми навіть уявлення не мали про їхнє існування.

Штепан трохи подумав, потім невпевнено кивнув:

— Все може бути. Судячи з усього, інквізитори старанно боронять Основу, і даремно деякі гарячі голови звинувачують їх у бездіяльності.

— А хіба Аґріс вони не охороняють?

Наш співрозмовник знову зітхнув і похитав головою:

— Таких окраїнних Граней, як наша, сила-силенна. А Основа одна, і її треба оберігати. Якщо згине Аґріс, то світ втратить лише одну незначну Грань. Якщо ж нечисть захопить Основу, то це буде кінець людської цивілізації, зрештою, кінець усього людства, Кінець Світу… Всі це чудово розуміють, та від розуміння легше не стає. Як не крути, а все ж своя сорочка ближча до тіла. Ніхто не хоче вмирати, а поготів — потрапляти під владу Сатани. Тому зараз так багато нарікань на Інквізицію.

„Інночко, — подумки озвався я. — Схоже, ми припустилися великої помилки“.

„Що залишили Ланс-Оелі?“ — миттю збагнула вона.

„Атож. Не знаю, з якої причини, та Контр-Основа, на відміну від решти Граней, виявилася неприступною для не дуже люб’язних створінь, на зразок того псевдо-монаха…“

„Кажи прямо: для нечисті. Чи ти боїшся цього слова?“

„Ну… гаразд. Нечисть, то нечисть, — неохоче поступився я. (Інна мала рацію: слово „нечисть“ мене бентежило. За моєю лоґікою, визнати Чорного Емісара та йому подібних істот не просто лихими, ворожими людям створіннями, а пекельними вилупками, означало визнати існування диявола, а отже, й Бога; я ж у душі залишався людиною невіруючою… в усякому разі, не реліґійною.) — Так от. Тепер я вважаю, що у Метра були вагомі підстави помістити нас у замкнений світ Контр-Основи, де ми могли вільно розвивати свої здібності, не ризикуючи натрапити на всіляку нечисть“.

„А тут вона аж кишить“.

„Отож-бо. За цих обставин наші неконтрольовані чаклунські здібності стають ще небезпечнішими. Не візьмусь передбачити, як це може вплинути на тутешню напружену ситуацію, та підозрюю, що не найкращим чином. А якщо Штепан не помилився в своїх здогадах, і Чорний Емісар з’явився не випадково, а через нас, то виходить, що з перших же кроків на Аґрісі ми привернули до себе увагу нечисті“.

„Цікаво, чому?“

„Хтозна. Може, тому що ми наразі ненавчені чаклуни і з нами легко впоратися. Очевидячки, ці злі сили, хай якої природи вони не були, вважають нас потенційними ворогами і не хочуть, аби ми опанували свою могутність і влилися в лави Інквізиції… Втім, це тільки припущення, однак я боюся, що воно дуже близьке до істини. Так чи інакше, а Метр знав, що робив, коли запрограмував Леопольда перенести нас на Ланс-Оелі“.

„А ми були такі дурні й нетерплячі, що втекли звідти, — резюмувала Інна. — З райських кущів у самісіньке пекло. Адам та Єва втратили місце в Едемі з необачності, вони навіть і гадки не мали, що їх чекає така страшна кара. Ми ж з тобою покинули наш Едем з власної волі — хоча, звісно, не здогадувалися, що потрапимо до пекла… Ти пропонуєш повернутися?“

„З допомогою Леопольда? Ні, красно дякую! Краще пошукаємо інквізиторів. Після всього почутого від барона я вже схиляюся до думки, що у них і так клопотів вистачає, і для повного щастя їм бракувало тільки двох чаклунів-недоуків. Найпевніше, вони просто повернуть нас на Ланс-Оелі. Можливо, вище керівництво Інквізиції від самого початку знало про нас і вважало, що все йде нормально. А може, так було задумано давно: в ці скрутні часи використовувати Контр-Основу як дитячий садок для юних чаклунів“.

„Якщо навіть так, — зауважила Інна, — то нас все одно не можна звинуватити в тому, що ми виявилися неслухняними і невдячними вихованцями. І Метр, і Ференц Карой, і решта, хто мав стосунок до цього задуму, самі винні. Треба було відразу все пояснити, дати змогу попрощатися з рідними… Словом, Владику, не журись. Ми не даремно здійснимо цю подорож. Хоч там як, а ми доб’ємося свого і змусимо цих добродіїв улаштувати нам зустріч з батьками, чи, в крайньому разі, передати їм від нас звістку“.

„Певна річ“, — погодився я.

„І між іншим, — додала Інна. — Нарешті я зрозуміла, чому так склалося, що на Гранях усі знають про Основу, а на Землі майже ніхто не чув про Грані“.

„І чому?“

„Річ в особливому статусі Основи. Втім, ми й раніше знали, що вона злютовує весь Кристал, однак у світлі розповіді Штепана цей суто науковий факт набуває загрозливого звучання. Як видно, ті сили, що прагнуть знищити світ людський, теж про це знають. А тому стає зрозуміло, чому контакти Землі з рештою світу зведені до мінімуму. Це не чиясь забаганка, а сувора необхідність, це справа всесвітньої безпеки. Але якщо мешканцям Граней можна сказати: „Бувайте де завгодно, тільки не потикайтеся на Основу“, — то стосовно до наших „земляків“ це був би чистісінький садизм: „Атож, у Всесвіті є багато населених світів, декотрі з них зовсім поруч, і потрапити туди неважко. Але для власного ж добра, ви, мешканці Основи, мусите сидіти в своєму рідному світі й нікуди не рипатися, бо інакше ми не зможемо контролювати орди нечисті, котрі прагнуть потрапити на Землю…“ Аргумент загалом переконливий, та я не думаю, що він утішив би мільярди людей, змушених тіснитися на одній, по суті, маленькій планеті. За нинішніх обставин це призвело б до такого потужного соціального вибуху, порівняно з яким усі світові й реґіональні війни вкупі з усіма революціями видалися б дитячими пустощами. Втім, це зовсім не заперечує іншого: через природну ізольованість Основи