Олег Говда - Люлька, шабля - вся родина, Олег Говда

Козак задумався на мить і посміхнувся, знайшов прийнятний варіант.

— Це ж не назавжди. До січової церкви доберемося, там отець Никифор тобі освячений хрестик дасть. Як новому члену козацького товариства. Або сам собі виріжеш, а він освятить. Тоді й повернеш... Згода?

Василь плюнув у долоню і замахнувся, як для ляпаса. Чесно кажучи, я трохи розгубився. Але, згадав, що читав про подібні традиції, і навіть Ісус сліпому в очі плював* (*точніше — замісив землю на слині і цю «мазь» на повіки поклав). Зробив відповідне обличчя, плюнув у свою чергу і підставив долоню під хлопок.

Ох, і міцне ж «слово козацьке». Шкіру наче вогнем обпекло. Ляснув по долоні, немов батогом цьвохнув. Навіть коні кроку додали.

— І потім, ми ж разом будемо? А якщо, Ангел, з тобою нічого не трапиться — то і мені боятися нічого...

Задоволений, що так спритно все розсудив, козак безтурботно засміявся. На жаль, ніхто з нас не здогадувався, як сильно Василь помиляється.