Емілія Дзвінко - Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко

Розділ 19

Данило

Марта розчаровано виходить з моєї кімнати залишаючи після себе гнітючу тишу та загострене відчуття провини перед нею, котре повільно їсть мене з середини, а я не можу з цим нічого зробити. Здається, що я навіть фізичний біль не так сильно відчуваю, бо надто переймаюся, що незаслужено образив цю особливу для мене дівчину. Я злякався своїх почуттів до неї і вирішив, що простіше буде відштовхнути її, аніж дати нам шанс. Мій досвід стосунків надто гіркий і неприємний, тому я не зацікавлений в чомусь тривалому і серйозному. Але з Мартою все закрутилася само собою — непередбачувано швидко та цікаво. Те, що між нами і романом назвати складно, скоріше випадкова літня інтрижка. Хоча слово "інтрижка" не зовсім підходить, бо надто вузько описує все, що я насправді відчуваю поруч з Мартою. Та й вона не створена для інтрижок — її хочеться оберігати, для неї хочеться готувати сніданки, з нею приємно просто помовчати. Ці відчуття лякають, бо вони звалилися на мене несподівано і розвинулися надто стрімко. Після того як від мене втекла наречена за тиждень до весілля, я жодній жінці не можу довіритись повністю, тому й з Мартою одразу провів межі дозволеного. Не хотів, щоб мене жаліли, бо набагато приємніше почуватися героєм, який сам готовий пожаліти когось.

В палату заходить Орест. Присуває стілець ближче до ліжка і сідає так, щоб добре бачити моє обличчя, наче на допиті в поліції. Не складно здогадатися хто в ролі головного поганця. 

— Кепський маєш вигляд, — коментує очевидне друг.

— Почуваюся приблизно так само, як і виглядаю, тож в мене повна гармонія зовнішнього і внутрішнього стану, — іронізую над словами Ореста. 

— Можеш ображатися, але ти сам себе загнав в такий стан, — нормально так "підбадьорює" мене друг. 

— Таке враження, що сьогодні всі, хто приходить до мене, хоче почитати мені лекцію про погану поведінку.  Здається, наче я знову потрапив в старші класи! — огризаюся, не тому, що Орест неправий, а, тому що в мене відстійний настрій і я поняття не маю, що робити далі. 

— Ну, якщо ти хочеш, щоб було по-іншому то припини вже нарешті поводитися як придурок. Ти ж насправді ним не є. 

— Звідки ти знаєш ким я є? 

—  Даню, ти дійсно хочеш поговорити на філософські теми чи може візьмешся за голову і спробуєш розібратися у своїх стосунках з Мартою. Дівчина явно тобі не байдужа та і ти їй. Якби було інакше, то вона б не вистрибнула в останню хвилину з поїзда і не приїхала б до тебе в лікарню.

— Марта надто добра і відповідальна, тому й не змогла кинути мене самого, —  відповідаю. — Але завтра вона поїде, тож не бачу сенсу щось там з'ясовувати між нами, — мої слова контрастують з відчуттями, але їй справді буде краще без мене. Тож я більше не зупинятиму її.

— Чому ти такий впертий віслюк? — обзивається друг. 

— Я намагався просити вибачення в неї, але не вийшло. Що ще по-твоєму я маю зробити? — злюся. 

— Ти так вибачався, що вона вийшла з твоєї палати вся у сльозах, а коли ми з Христиною запитали в неї, що трапилось, то та відмовилася говорити, — продовжує добивати мене Орест. — Для чого ти взагалі попросив її залишитись з тобою на фермі? Ти ж знав, що Марта не той варіант дівчини, яку влаштують стосунки без зобов'язань чи інші твої дурнуваті ігри. 

— Я не думав, що настільки зближуся з нею, — зізнаюся, — Але так вже сталося, тому не довбай мене. Окей? 

— Та зроби вже нарешті хоч щось. Чому ти мучиш і дівчину, і себе? — не вгаває зі своїми порадами друг.

— Оресте, ти ж знаєш чим закінчуються всі мої спроби серйозних стосунків? 

— Я знаю, що тобі не дуже щастить з хорошими дівчатами, але це не вирок, і Марта не схожа на твоїх колишніх, тож дій, поки ще не пізно, — оптимістично налаштований друг. — Моя Христина в захваті від цієї дівчини, а в неї дуже хороше чуття на людей. 

— Не впевнений, що Марта погодиться мене вислухати ще раз і тим більше повірить, що я справді хочу серйозних стосунків з нею. Та й справа не лише в мені. Вона ще одружена, і, можливо, ще й досі кохає свого чоловіка. А ще якщо ти забув, то я живу у Львові, а вона в Києві. Не думаю, що стосунки на відстані то хороша ідея. 

— Друже, почни з простого. Наприклад, спочатку нормально поговори з нею, а потім робитимеш висновки і складатимеш плани. 

—  "Нормально поговори" —  це не так вже й просто в моєму випадку.

— Впевнений, що ти знайдеш спосіб, — підбадьорє друг.

— Оресте, ти так активно мене сватаєш, наче хочеш позбутися. Невже, так набрид тобі? — жартую.

— Я хочу, щоб ти нарешті став самим собою, а не вдавав із себе гульвісу і жартівника, якому байдуже на себе і на всіх, — серйозно відповідає друг. — І помирися вже нарешті з Левом. По-моєму очевидно, що він ніяким боком не був зацікавлений у твоїй нареченій-втікачці, а те, що вона тобі написала перед своїм зникненням, то лише вигадка.

— З Левом я якось без порад розберуся, — обрубую спроби Ореста поговорити про мої стосунки з братом. 

— Хоча б вислухай версію Лева, впевнений, що він ні в чому не винен, — ніяк не заспокоїться друг. 

Я не маю бажання обговорювати свої стосунки з братом, бо для мене це надто складно, тому кажу Оресту, що трохи втомився і той одразу все розуміє. Прощається та обіцяє забігти завтра, а я знову занурююся у свої думки. Цікаво, Марта справді завтра поїде? Якщо так, то чи зайде хоч попрощатись зі мною. Знаю, що не заслужив, але всеодно сподіваюся, що вона прийде і спробую ще раз поговорити з нею.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍