Кіра Леві - Крило метелика (частина 1), Кіра Леві

— Дякую, Полю… за все, — чоловік виглядав серйозним, навіть не посміхався. — Ти впевнена у тому, що задумала?

— Чи я впевнена? Чорт, Микито! Не звалюй на мене непосильну ношу! Я тебе шокую, якщо скажу, що мені страшно? Але, розумієш, я не можу бути слабкою! Ліза, Іллюша — моя сім'я, моя відповідальність. Я не маю часу рефлексувати. Чи я впевнена в тому, що задумала? Тобі буде достатньо, якщо скажу, що готова була кинути вас до того, як ви зрозуміли б, в якій дірці опинилися?

— І що тебе зупинило?

Я помовчала, перш сказати правду. 

— Твоя присутність. Ти мені не чужа людина. 

Розмова затягувалася, а вода у відрі швидко остигала. Про що я й повідомила Соболєву.

Микита Соболєв

— Вода холоне. Відвернися, — точку в розмові поставила Поліна.

У цьому вона вся! Віддала розпорядження та не сумнівається, що його виконають. І як у дитинстві я послухався, відвернувся, дивився лише на темні стовбури дерев.

Мимоволі згадалися обставини нашого знайомства. Втрата матері, дитячий будинок, чужі люди довкола. І мені п'ятнадцять. При матері думав, що дорослий, ходив півнем, пирхав на неї. А як із гнізда випав, так виявилось, нічого про життя і не знаю. Якби не зустрілася Поля на шляху, дісталося б мені значно більше.

Дев'ять місяців у дитбудинку змінили мене. Батько забрав тоді зовсім іншого, нового Микиту, не того домашнього егоїстичного хлопчика, що ріс, обласканий матір'ю.

Часу в нього на мене, щоби виховувати, життю вчити, не було. Відважив пару ляпасів за мою «зразкову» поведінку і збагрив у закритий коледж для хлопчиків в Англії, навіть мову не дав підучити.

І знадобилася мені Полінина наука: «Запам'ятай, Микито, крім тебе самого ніхто нічого тобі не винен... Ніхто не має права за тебе вирішувати... Хочеш? Досягни! Обмеження визначається лише твоєю совістю та честю. Інших гальм немає».

У пам'яті виплив образ тринадцятирічної дівчинки. Мабуть, у чомусь вона була жорсткою, вимогливою до себе та оточення, не боялася застосувати силу, навіть якщо противник був протилежної статі та більшим.

Безумовно, з віком у її судженнях та ставлення до оточення з'явилися півтони, а не лише біле та чорне. Вона навчилася лавірувати у відносинах з людьми різного статусу та віку. Але я бачив ту Поліну з дитинства.

Поліна мені сподобалася з першого дня. Чим довше залишався з нею поруч, тим більший інтерес викликало наше спілкування з нею. Дружити з дівчинкою в п'ятнадцять років западло. Дружити з Поліною – для місцевої шпани було честю.

Чому я пізніше не шукав з нею зустрічі? Я не сильний у психоаналізі, але, можливо, це був страх розчаруватися у світлому образі. Я виріс, вона також. З'явилися інші інтереси, жінки, стосунки. І правильна дівчинка Поліна у них не вписувалася. Один раз вирішивши, я навіть не став шукати про неї інформацію в соцмережах. Бачити її щасливою, одруженою, з виводком дітей, не вкладалося у мою картину світу.

Але я погано про неї думав! Поліна не зрадила собі. Дізнався про неї кілька років тому від свого батька.

Родове гніздо я відвідував нечасто, у великі події. Таким виявилося двадцятиріччя коханої сестрички Анютки.

За душевною бесідою батько вивалив на мене свої містечкові проблеми. У справи його бізнесу я не вникав.

Якось відмовившись, так і залишився при своїй думці. Тому слухав його стогнання неуважно, попиваючи колекційний віскі перед справжнім каміном.

— Може, замовити це стерво? Земля чистіша буде.

— Ти з бабою воюєш? — ліниво обернувся до батька.

Чаша терезів моєї поваги до Соболєва-старшого раз у раз йшла вниз. Іноді я думав, що його новий вчинок проб'є дно.

— А що, я б добре заплатив, — не вгамовувався він. Алкоголь розпалив його. — Ти знав би, скільки крові мені ця Поліна Джур випила!

Знайоме ім'я змахнуло всю розслабленість та пофігізм.

— Не смій! — випалив раніше, ніж подумав про наслідки. Батько, хитрий жук, збагнув свою вигоду одразу. Очі жваво заблищали. Я просто бачив, як закрутилися шестерні у його голові, продумуючи вигідну для себе комбінацію.

— А що таке? Ти її знаєш?

Я все ще вдавав, що володію ситуацією. Але торг із батьком уже розпочався. Це ми знали обидва.

— Дай мені досьє на неї.

Тека з файлами моментально лягла мені на коліна. Поки я гортав справу, уважний погляд батька не відпускав мене від першої до останньої сторінки. Він терпляче чекав.

З першої сторінки на мене уважним холодним поглядом сірих очей дивилася не доросла вродлива жінка, а та дівчинка з минулого, яка подарувала мені перший поцілунок.

Детектив добре попрацював збираючи інформацію. 

Перед очима пройшло життя Поліни. Батьки: мати відмовилася у пологовому будинку, батько невідомий. Дитячий будинок. Навчання в Англії… Повернення на батьківщину… Робота в університеті, помічник депутата від партії зелених… Сімейний стан — незаміжня. Опікун двох сиріт — брата та сестри Кім. Стосунки: коханець… один… другий… Розстається завжди першою, без драм та бразильських серіалів.