Галлея Сандер-Лін - Тато для двійняток, Галлея Сандер-Лін

«Отже, не прийдеш?» – прилетіла ще одна есемеска з того ж невідомого номера, який Віола умовно підписала «Гад». Так-с, здається, хтось дуже не любить відмов. І тим сильніше захотілося якомога скоріше позбутися фобії і без страху дивитися в обличчя цьому «декому».

Це, безумовно, дурниці, але нехитрі кілька слів, написані Тимуром, розлютили і розпалили Віолу. Спочатку вона хотіла просто погуляти по нічних вулицях, насолоджуючись свіжим повітрям і сяйвом неонових вивісок, можливо, пройтися по набережній і постояти на мосту, а потім вже поїхати додому. Але тепер... тепер в ній спалахнув азарт. Скільки ще вона зможе витримати?

– Яр, ми їдемо в клуб! – приголомшила вона чоловіка, що терпляче чекав її у коридорі.

– Ти жартуєш?! – здивувався він.

– Ні. Хочу подивитися, як довго протримаюся.

– Вирішила за один день випробувати все і відразу? – в голосі благовірного відчувалося несхвалення. – Забажалось поштовхатися у натовпі спітнілих збуджених чоловіків? Впевнена, що не пошкодуєш?

– Ну... ти ж будеш поруч... – протягнула вона. Для Яра це був аргумент. Віолетта і сама розуміла, що затія ризикована, але рішення вже прийняла.

Останній раз у нічному клубі вони були, коли Віола закінчувала одинадцятий клас, якраз обмивали перемогу в тому самому турнірі незадовго до випускного, в якому обійшли Гаджиєва з Дороховою. Як символічно. Але якщо тоді посиденьки влаштували у місцевому клубі недалеко від будинку, куди по знайомству пускали і неповнолітніх, то зараз зайшли в елітний заклад, де контингент був куди солідніший і знижувався ризик натрапити на якихось братків.

Ярослав відвалив пристойну суму за вхід, Віолетті навіть стало шкода, що на її каприз пішла така частка сімейного бюджету, але, з іншого боку, один раз можна дозволити собі побувати в подібному місці! Вони пройшли за персональний столик і замовили безалкогольні напої. Деякий час просто спостерігали за іншими і дивилися на гоу-гоу денсерш, з професійної точки зору обговорюючи, яка з них рухається краще. І тут Віола зрозуміла, що риси однієї з цих дівчат їй знайомі.

Віолетту ніби щось вкололо. Вона була неприємно здивована, коли впізнала в танцівниці бальницю, з якою в минулі часи не раз перетиналася на турнірах. Таня ніколи особливо не блищала і рідко доходила навіть до чвертьфінала, але вперто продовжувала їздити на змагання. І ось тепер вона тут... Не те щоб у Віоли було якесь упередження з цього приводу, але виникло стійке відчуття, що дівчина прийшла працювати в клуб від безнадії. Невже дійсно не знайшла для себе чогось кращого? Он, чоловіки-відвідувачі так і норовлять її облапати і облизують поглядами.

Дивлячись на все це, Віолетта в черговий раз усвідомила, як пощастило їй з Яриком, який підтримав у найскладніший момент, дав можливість довчитися і стати дипломованим викладачем і, що найголовніше, допоміг з дітьми у найбільш відповідальні роки, коли малюкам так важлива любов і турбота обох батьків. А що було б з нею, якби не він?

Тепла долоня чоловіка стиснула її долоньку, відволікаючи від неспокійних думок. Він нахилився до неї, тому що в залі було дуже галасно:

– Ну що, ти готова трохи потоптати паркет?

– Давай спробуємо, – вона пішла за ним в гущу танцюючих.

Спочатку все було досить терпимо. Віолетта рухалася в такт музиці, думаючи тільки про танці. Дивилася на чоловіка, відсікаючи у своїй свідомості всіх інших. Та заради бога, нехай собі танцюють, їй-то що?! Музика – Яр, Яр – музика... Якийсь час такий підхід виручав і було навіть кумедно звиватися в унісон зі стількома людьми. Але відвідувачі, які раніше сиділи за столиками, теж вирішили приєднатися до веселощів і вийшли на танцпол.

Навколо них з Яром ставало все більше народу, і Віола тісніше притискалася до Ланіна. Дивина, право-слово. Коли вони самі, вона при занадто тісному контакті інстинктивно відчуває з боку чоловіка загрозу, машинально відсторонюється: минуле нагадує про себе. Але варто їм опинитися серед чужинців, то буквально готова горнутися до нього, щоб сховатися від інших. Це «знайоме зло» куди краще, рідніше і надійніше, ніж зло незнайоме.

Зрештою від великої кількості розпалених особин чоловічої статі Віолі стало погано. Її майже накрила паніка, а заспокійливі таблетки залишилися вдома. Так, переоцінила вона себе, не можна так відразу, потрібно поступово.

– Мені потрібно на повітря. Терміново! – Віола кинулася геть із залу, намагаючись не надто розштовхувати людей, щоб не вплутатися в неприємності.

Опинившись на вулиці, Віолетта почала робити спеціальну дихальну гімнастику, яку бачила по телевізору, не даючи паніці затьмарити розум, проганяючи напад. Прохолодне вечірнє повітря освіжило, допомогло заспокоїтися.

– Ну що, краще вже? – Яр стурбовано зазирнув їй в обличчя.

Якби зараз на землі лежав сніг, вона б схопила жменю холодних сніжинок і остудила палаючі щоки.

– Так, я майже в нормі, – пробурмотіла вона, продовжуючи правильно дихати. – Стратила таки...

– Віол, ти все одно героїня, протрималася цілих півгодини, – Ярослав її обійняв і повів до машини. – Поїхали вже? Або ще прогуляємося?

– Давай просто на лавочці посидимо? – вона потягнула його до однієї з лавок на кручених ніжках, що розташовувалися у невеликому літньому садку, який зараз складався із групки дерев з напівопалим листям. Віддалені звуки музики з клубу лунали навіть сюди, тому що вхідні двері постійно були відкриті: хтось або заходив, або виходив подихати свіжим повітрям або ж покурити.