Світлана Литвиненко - Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко

Розділ 17

  Діану прив’язали до стільця, якого поставили серед великого колишнього заводського цеху. Двоє озброєних здоровила стояли на сторожі, а сам Олександр Григорович ходив туди-сюди помітно нервуючись. Це чоловік шістдесяти п’яти років з сивим волоссям та сивою бородою, який нагадував Санта Клауса. Та на справді він був аж ніяк не добрим, а злим негідником, який заради своєї вигоди був ладний переступити навіть через ріднішу людину. Він був власником великої компанії, а також заводу, який виготовляв алкогольні напої. Ту компанію, він колись заснував зі своїм шкільним другом Віктором, батьком Назара. А потім спільно засновану компанію хитрими шляхами привласнив тільки собі. І жив процвітаючи, рахуючи гроші поки не з’явився, як він називав Назара, шмаркач.

-Цей шмаркач хотів мене розорити і йому, ну, майже це вдалося,- звернувся Олександр Григорович до Діани, яка переляканими очима слідкувала за ним,- ніхто ще не наважився йти проти мене, а він пішов. Через нього я втратив вже не одного партнера і чимало грошей. Та це щеня мені все це заплатить і навіть більше.      

-Я нічого про це не знаю,- наважилася заговорити Діана,- я взагалі про нього нічого не знаю. Я журналіст. Я тільки працюю у журналі, який належить Назару Вікторовичу. І все.

-Свого коханця називаєш на ім’я та батькові,- Олександр Григорович голосно засміявся,- а що ж, це теж по своєму грайливо.

-Ми не коханці і ніколи ними не були. А чутки, які ходять - це обман,- Діана хотіла довести свою правоту, сподіваючись, що її відпустять.

-Не думаю, що б заради простої працівниці цей шмаркач став би ризикувати і погодився повернути компрометуючи документи. Аби ти була йому байдужою, то не став би він зі мною розмовляти, сказав би роби з нею що хочеш, а сам би продовжував мене знищувати і як би гірко це не звучало, то йому б це вдалося.

-Виходить я йому стала на заваді?- запитала Діана.

-Виходить так. Та я маю до тебе пропозицію,- Олександр Григорович підійшов до Діани з заду і нахилився, сказав їй на вушко,- ти можеш стати моєю коханкою і тоді залишися не тільки живою, а й будеш купатися у розкоші.

-Мені огидна ваша пропозиція,- Діана насторожилася.

-Дарма ти так,- раптом Олександр Григорович нагло доторкнувся своєю рукою до грудей дівчини і почав їх м’яти,- навіть якщо ти не хочеш все рівно будеш моєю. Тільки-но вирішимо питання із шмаркачем.

-Старий мерзотник,- Діана вкусила за руку негідника, а той щосили у відповідь дав їй ляпас.

-Так ось ти як. Але я тебе приборкаю, у нас ще буде на це час, багато часу,- Олександр Григорович нервово почав розтирати укус.

-Бос,- почувся голос одного із бандитів,- приїхав.

-Зустрінь його та привиди до нас,- наказав Олександр Григорович,- та слідкуй пильно, чи не привів за собою хвіст.

-Вже зустріли, ведуть. Там все нібито чисто бос, приїхав сам.

-Сміливий шмаркач, ну що ж я готовий до зустрічі з ним.

-А ось і вони бос…

-А ти схожий на свого батька,- сказав Олександр Григорович щойно побачив Назара і дав знак своїм хлопцям забрати у нього папку,- шкода, що він не побачив, як виріс його син.

-Бо ти його вбив, це ж ти влаштував ту автокатастрофу і все це заради того, щоб заволодіти його часткою,- Назар перейшов у наступ дивлячись на Діану.

-І тому ти приїхав мені помститися і забрати своє?- Олександр Григорович передивився документи переконуючись, що це саме ті,- як тобі вдалося отримати ці документи? Хто тобі їх дав?

-У мене є свої люди. Відпусти Діану. Ти отримав свої папери. Хай вона йде, а ми поговоримо.

-Нікого я відпускати не збираюся. Мені твоя коханка до вподоби, тому я лишу її собі, а тебе доведеться пристрелити, відправити до твого батька,- Олександр Григорович дав знак одному їх своїх людей, щоб той вбив Назара.

-Отож не заперечуєш, що ти вбив мого батька?- Назар хотів добитися остаточної відповіді не зважаючи на те що на нього направили автомат.

-Я цим пишаюся. Але моя помилка в тому, що я не вбив твою матір і тебе. Та дозволив вам виїхати за кордон. Про це вже не раз пошкодував. Та звідки мені було знати, що ти будеш псувати мені життя. Та ти програв шмаркачу так само, як і твій батько.

-Я ніколи не програю,- і Назар різко розвернувся та ногою вибив автомата, який був готовий вистрелити у нього.

-Поліція,- вигукнув один з бандитів,- вони скрізь.

-Ах ти…,- вилаявся Олександр Григорович вихватив із- за поясу свого пістолета та наставив його на Діану розв’язавши її та прикриваючись нею пішов на вихід.

  Та йому не вдалося втекти, бо снайпер із групи захвату вистрелив бандиту у голову і той упав мертвим. Почалася перестрілка між поліцією та бандитами. Та потім в мить все затихло. Бандити опустили зброю, піднявши руки до гори, здавшись правоохоронним органам. 

  Діану всю трусило, коли Назар підбіг до неї та обійняв.

-Все добре, ти в безпеці,- сказав він їй.

  Та Діана відштовхнула його від себе витираючи сльози:

-Відтоді, коли ти з’явився у моєму житті небезпека постійно переслідує мене,- і вона побігла в інший бік та він наздогнав її і знову обійняв.

-Віднині, я гарантую тобі спокій,- пообіцяв Назар,- я тебе кохаю Діано.

-Ти мабуть забув, що у тебе є наречена,- Діана ще зробила спробу вирватися з його обіймів та він не відпустив і вона здалася, в’яло притулившись до нього.

-У мене немає нареченої, я хочу щоб нею була ти. Що скажеш?

  Та Діана не встигла відповісти та і не готовою була відповідати на такі запитання, бо до них підійшов Влад.

-Всіх пов’язали, операція вдалася,- Влад потиснув руку Назарові,- ти як Діано?

-Я погано, мене трохи не вбили. Мене постійно трохи не вбивають.

-Усе буде добре. Вам буде краще повернутися додому та відпочити,- співчутливо відповів на те Влад,- ви йдіть, а я про все подбаю.

-Дякую друже за допомогу.

  Назар сів за кермо своєї машини , а Діана поруч, мовчки прихиливши свою голову до бокового скла.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍