Лю Цисінь - Проблема трьох тіл

Уже прощаючись із Ван Мяо, Ша сказав:

— Я не поїду з вами. Те, що я побачив, для мене більше, ніж достатньо, і мені не потрібно інших доказів. І все-таки я сподіваюся: ви зможете мені розповісти правду про те, що відбувається, коли вважатимете, що настав слушний момент. Якщо дослідження цього явища сприятиме науковим відкриттям, я не згадуватиму ваше ім'я у власній науковій роботі.

— Мерехтіння припиниться рівно о 5-й ранку. Немає сенсу намагатися продовжувати спостереження після цього. Повірте, ви нічого не знайдете, — сказав Ван Мяо, тримаючись рукою за дверцята автомобіля.

Ша зміряв Ван Мяо довгим поглядом, зітхнув:

— Я розумію. Зараз у науці твориться казна-що, дивні речі відбуваються і із самими вченими.

— Так, — коротко відповів Ван Мяо, поспішаючи сховатися в автівці. Йому зовсім не хотілося продовжувати цю розмову.

— Підійшла наша черга?

— Моя — точно, — відповів Ван Мяо і завів двигун.

* * *

Через годину Ван Мяо під'їхав до нового будинку планетарію і вийшов з машини. Яскраві вогні нічного міста проникали крізь димчасті скляні стіни величезної будівлі, вихоплюючи з мороку внутрішнє оздоблення планетарію. Ван Мяо подумав, що коли в такий спосіб архітектор намагався створити репліку будові Всесвіту, то йому це цілком вдалося: чим прозорішим було щось, тим загадковішою виявлялася його будова. Всесвіт сам по собі прозорий, і, маючи необхідне обладнання і достатню спостережливість, ви можете вдивлятися так далеко, як тільки захочете. Але що далі ви вдивляєтеся, то більше загадковим він стає.

Заспаний співробітник планетарію вже чекав Ван Мяо біля входу. Він простягнув маленьку валізку і сказав:

— Тут п'ять пар повністю заряджених 3K-окулярів. Ліворуч — кнопка ввімкнення, праворуч — регулювання яскравості. Нагорі в мене ще понад десяток пар. Дивіться скільки хочете, а я пішов спати. Цей доктор Ша зовсім з глузду з'їхав, — пробурмотів службовець, підіймаючись у тьмяно освітлене фойє планетарію.

Ван Мяо поклав валізку на сидіння автомобіля, клацнув замками, і вийняв пару 3K-окулярів. Вони були схожі на дисплей всередині панорамного шолома V-костюма. Він узяв окуляри, надів на голову, і озирнувся навколо. Навколишня панорама міста не змінилася, лише злегка потьмяніла. А, окуляри ще слід увімкнути!

Місто одразу перетворилося на скупчення туманних світлових гало — кожне пульсувало на власній частоті. Більшість були незмінними, але деякі блимали або рухалися в просторі. Він зрозумів, що це джерела випромінювання у сантиметровому діапазоні, перетворені тепер за допомогою окулярів у видиме світло. У центрі кожного гало містилося джерело випромінювання, але через початкову довжину хвилі неможливо було розгледіти його форму.

Ван Мяо підняв голову і побачив, що весь небосхил поцяткований тьмяно-червоними смугами. Це і було реліктове випромінювання — ще теплі «жарини», які залишилися після Великого вибуху, німі свідки процесу творіння, що виникли понад 10 мільярдів років тому. Але зірок на небі не було. Це був побічний ефект 3K-окулярів: позаяк видиме світло перетворювалося на невидиме, то зірки повинні були мати вигляд чорних плям, але дифракція хвильових полів сантиметрового випромінювання забивала всі інші форми і деталі.

Коли очі пристосувалися до заграви і стали розрізняти деталі, то Ван Мяо побачив, що червоний фон на небосхилі справді злегка мерехтить. Все небо мерехтіло, ніби Всесвіт був усього лише тремтячою лампою на вітрі. Стоячи під миготливим куполом нічного неба, Ван Мяо раптом відчув: Всесвіт почав стискатися до крихітного розміру, поки не став настільки малим, що тільки він один зміг би поміститися в ньому. Всесвіт здавався серцем або маткою, і червонувате пульсуюче світло, що огортало все навколо, було схоже на напівпрозору кров, яка поштовхами наповнювала цей орган. Немов би підвішений всередині і спостерігаючи поштовхи цієї крові, Ван Мяо побачив, що пульсація була нерівномірна. Почуття незримої присутності чогось дивного, страхаючого, відразливого; того, що не може бути зрозуміле, досліджено людським розумом, охопило Ван Мяо.

Він зняв 3K-окуляри і безсило прихилився спиною до колеса автомобіля. Його зір знову відображав звичну картину нічного міста, але його очі блукали, вишукуючи таємні послання у навколишній дійсності: ось біля входу в зоопарк світиться ряд неонових ламп і одна з них мерехтить, готова перегоріти остаточно. Поруч — невелике деревце, його листочки тремтіли на нічному вітрі, час від часу безсистемно виблискували, відображаючи вогні вуличних ліхтарів. Вдалині на шпилі будівлі Пекінського виставкового центру, спорудженого у сино-радянському архітектурному стилі, так само мерехтіла червона зірка, ловлячи відблиски вогнів нічного міста...

Ван Мяо намагався інтерпретувати всі ці мерехтіння через призму азбуки Морзе. Він, здавалося, навіть вловлював цей код у мерехтінні на поверхні калюжі близько узбіччя і в лясканні полотнищ прапорів, що розвіваються на вітрі. Намагаючись одночасно розшифрувати всі ці послання, він відчував невблаганний біг примарного зворотного відліку, секунда за секундою...

Загубив лік часу й отямився тільки тоді, коли з будівлі вийшов заспаний співробітник планетарію і запитав, чи закінчив він свої спостереження. Але вся його сонливість одразу ж зникла, тільки-но він побачив обличчя Ван Мяо. Забравши 3K-окуляри й упакувавши їх у валізку, він ще кілька секунд подивився на Ван Мяо і практично кинувся навтьоки.

* * *

Ван Мяо вийняв мобільний і набрав номер Шень Юйфей. Вона знову відповіла майже одразу. Мабуть, страждає на хронічне безсоння.

— Що станеться після закінчення зворотного відліку? — знесилено запитав Ван Мяо.

— Я не знаю, — коротко відповіла жінка й поклала слухавку.

Що може статися? Може, мене спіткає доля Ян Дун. Може, станеться природна катастрофа, масштабніша від того цунамі в Індійському океані, яке застало мене десять років тому на узбережжі? І нікому не спаде на думку пов'язати те, що трапилося, з моїми дослідже-ннями нанотехнологій. Може, кожна з великих катастроф, включно з двома світовими війнами, виникала по закінченні ось таких зворотних відліків? Може, щоразу була ось така людина, як я, що була реально винна в події, але ніхто просто не здогадався пов'язати це?

Або, може, цього разу це провісник повного знищення світу? У цьому збоченому світі це могло б стати порятунком...

Одне він знав максимально точно: незалежно від того, що станеться в кінці відліку, тисяча годин, що залишилася до невідомого фіналу, стане для нього справжнім пеклом, і муки припиняться тільки з повним розпадом його особистості.

Перед світанком Ван Мяо сів у машину, від'їхав від планетарію і почав безцільно кружляти порожніми прилеглими вулицями. Але він не міг змусити себе їхати надто швидко, відчуваючи, що чим швидше