Річард Темплар - Правила, які варто порушити. Жити за власним кодексом

зациклюватися на минулому чи майбутньому й не помічати того, що відбувається в теперішньому, не варто. Це як із усіх сил намагатися створити ідеальну фотографію та забути про події, що розгортаються перед вами. Світлина має викликати спогади, а ви фактично отримуєте тільки зображення, бо ви тоді не звертали увагу на те, що відбувалося. Не робіть такого зі своїм життям. Не проґавте його, поки воно триває, інакше ви зведете намарно час, який витратили на планування, коли воно ще було майбутнім, і вам нічого буде згадати, коли воно стане минулим.

Проте, коли видається нагода перепочити, щось оцінити, обміркувати, проаналізувати, тоді можна озирнутися в минуле та помріяти про майбутнє, щоб краще зрозуміти теперішнє та мати цілісний погляд на життя.

ПРАВИЛО 83

Зважайте на правила перспективи

49

Перепрошую, я надто довго жив у Ґластонбері — англійській столиці нью-ейджу (нью-ейдж — назва сукупності різноманітних течій, практик, концепцій, що протиставляють себе сучасній культурі); для багатьох Ґластонбері здається застиглим у минулому.

  «Знайте, чого ви хочете»

Деякі люди, здається, народжуються з внутрішнім відчуттям того, чого вони прагнуть і що збираються робити. Якщо ви один (одна) із них, вважайте, що вам пощастило. Це чудово. Та коли ви до таких людей не належите, у житті доводиться нелегко, коли настає час обирати школу, коледж, професію, визначатися зі стосунками.

Вам не допоможуть поради людей, які знають, чого хочуть, і схильні до думки, що ви маєте бути на них схожі. «Розроби план», — кажуть вони. Це означає, ніби ви самі певним чином винні, що у вас немає жодної мети, яка б спонукала вас до дії, та ви не розумієте, куди йти. Повірте, тут немає вашої провини. Якби світ складався з людей, які напевне знають, чого хочуть і як цього досягти, уявляю, наскільки він був би жорстокішим і агресивнішим за той, у якому ми живемо. Тож дякую, що ви — це ви.

Проте є ризик, що ви просто пливтимете за течією. Можливо, це не має великого значення, коли вам трохи за 20, але на той час, коли вам виповниться 40, ви будете розчаровані та, цілком можливо, сидітимете в когось на шиї, бо зароблятимете копійки. Розуміючи, що життя безцільно проходить повз вас, ви поступово втрачатимете впевненість у собі. Я спостерігав такі випадки, і це важко. Тому якщо вам 20 і ви стоїте на роздоріжжі, діяти треба зараз. Не чекайте, доки місяці перетворяться на роки, а роки — на десятиріччя.

Яких уживати заходів? Насамперед подбайте про роботу, щоб не марнувати час: краще робити хоч щось, аніж зовсім нічого. Важливо те, що ви працюєте, навіть коли робота вам не до вподоби. Тому що статус безробітного підриває вашу віру в себе, вашу самоповагу та зменшує ваш банківський рахунок, а це надалі завадить вам набути вміння орієнтуватися.

Переважна більшість людей, які, закінчивши коледж, не визначилися з майбутнім, декілька років по тому таки знаходять той напрям, що їх приваблює. Поміркуйте, до чого ви маєте пристрасть — можливо, це справа вашого життя, хай навіть ви не бачите, у який спосіб заробляти гроші.

Ви могли б працювати в крамниці, що торгує вашими улюб­леними комп’ютерними іграми, чи спортивним обладнанням, чи товарами для художньої творчості. Можливо, вам не до душі бути продавцем, але, коли ви цілий день спілкуватиметеся з людьми, які розділяють ваше захоплення, ви почуватиметесь інакше? Принаймні ви будете зайняті, доки не знайдете ліпшу роботу.

Не зупиняйтесь і пробуйте щось нове, досліджуйте нові шляхи. Можливо, варто повернутися до коледжу, чи пройти курси перепідготовки, чи просто взятися за щось кардинально інше. Якщо ви припините шукати, експериментувати, зустрічатися з новими людьми, гарантую: ви ніколи не знайдете роботу, яка надихатиме вас. Не панікуйте й не силуйте себе — ви працюєте й можете не поспішати. Та твердо націльтеся на пошуки нових варіантів і різноманітних пропозицій. І в соціальному, і в професійному плані залишайтеся пильними і будьте готові спробувати себе в будь-якій сфері. Ваш час настане.

ПРАВИЛО 84

Ви не мусите знати, чого хочете

  «Почуття провини підказує вам, де ви помиляєтеся»

Повірте мені, почуття провини — дуже погане почуття. Ні, ні… тільки не треба почуватися винним через почуття провини. Я не сказав, що ви погані. Я сказав, що почуття погане. Деякі люди переповнені ним, і майже завжди причиною цього є їхнє виховання: релігія, батьки, вчителі, якась психологічна травма в їхньому минулому. І я добре розумію, наскільки важко позбутися цієї звички. Вона, як і будь-яка згубна пристрасть, є певною втіхою, тому від неї важко відмовитися. Та ви зобов’язані це зробити, навіть якщо це забере більшу частину вашого життя.

Коли я був молодший, у мене була родичка, яка почувалася винною в усьому. Її почуття провини було таким непереборним, що вона постійно розмовляла з друзями, вирішуючи, що з тим робити. Звісно, це жодною мірою не стосувалося тих, перед ким вона, на її думку, завинила, та вона мала змогу годинами бодай обговорювати свої почуття. Тому що почуття провини стосується лише вас. Це спосіб зосередити увагу на власній особі, але він не створює враження, ніби ви потураєте своєму «его», бо ви висвітлюєте ганебні, темні сторони своєї душі. Попри все, це щось на кшталт прихованого компліменту на свою адресу, бо ваше почуття провини означає, що ви людина небайдужа, отже, по суті, порядна.

Насправді, я не закликаю вас ніколи не почуватися винним. Цього нікому не уникнути. Утім почуття провини має бути миттєвим спалахом свідомості, що сигналізує вам про те, що ви схибили. Важливо, як ви реагуєте на свою провину. Ви фіксуєте той сигнал (ненадовго), потім, якщо можливо, виправляєте свою помилку — і провина зникає. Якщо ви не в змозі щось виправити — з будь-якої причини, — усе одно припиніть картати себе. Це нікому не зарадить.

Коли ви відчуваєте, що погано повелися з людиною чи зневажливо до неї поставилися, розкрили її таємницю, залишили в біді, ваше почуття провини ніяк не допоможе їй. І не може допомогти, бо, зосередившись на власних думках, ви не маєте часу турбуватися про інших.

Не хочу виглядати надто жорстоким, оскільки більшість людей, які постійно вважають себе винними, мають із цим почуттям складні взаємини, що беруть свій початок у далекому минулому, і мало хто з них насправді переслідує егоїстичні цілі. З іншого боку, я мушу бути жорстоким, бо — якщо йдеться про вас — ви заслуговуєте на більше, ніж без потреби марнувати стільки часу на самокартання. Так ви лише руйнуєте власну самооцінку та самоповагу. Доки ви не зрозумієте цього, воно не припиниться. А ви справді маєте це припинити.

Ви маєте це припинити хоча б для того, щоб подбати про людину чи людей, яких, як вам здається, ви ошукали. Не гайнуйте часу, залагодьте все, перш ніж думати про себе. Щойно ви все вирішите, зникне потреба розмірковувати на цю тему, бо все знову буде гаразд. Ви можете шкодувати про те, що зробили. Маю надію, той учинок слугуватиме вам уроком. Але вам не треба буде себе звинувачувати.

Усіх людей, схильних до почуття провини, об’єднує одне — вони почуваються винними через дрібниці. Пригадую, як моя родичка, уже похилого