Анна Чмутова - Свої, Анна Чмутова

— Ми так і будемо мовчати? — цікавиться дівчина, байдуже крутячи в руках чашку з кавою. — Ні, звісно, я сьогодні нікуди не спішу. Можемо, хоч до закриття тут сидіти.

— Так, ти маєш рацію. Я намагаюсь побудувати початок нашої бесіди.

— Бесіда починається з зав’язки. Або з кульмінації. Розумієш, у викладенні історії є декілька конструкцій. Тож почни з початку або кінця. А там — розберемося.

Коли Соля їхала в кав’ярню брата, вона теж у голові намагалась побудувати. Не бесіду, а свій захист. Дивно, на неї ще не нападають, а вона вже діє на випередження. І що краще вигадало людство в цій стезі? Найкращий захист — напад. Цю логіку Олександра Македонського Соломія не підтримує, проте все ж роздивляється як один із варіантів власної безпеки. Ще не зрозуміло, з якими претензіями до неї зараз пожалував пан Кравець.

— Почну з початку, — після недовгої павзи продовжує Давид. Зараз він уже не виглядає так впевнено й рішуче, як п’ятнадцять хвилин тому на порозі.

— Я готова слухати.

— Ти знаєш Гмирю Макара Павловича?

— Це такий допит? — Соля мимоволі вибирає агресивну лінію спілкування.

— Ні, це поки просто питання.

— А це вже — натяк на насилля, — продовжує приндитися дівчина. — Гаразд, знаю його.

— Наскільки близько?

— Це все ж допит, — закочує очі під лоба. — На рівні непоганих приятелів.

— Тобто ти будеш заперечувати, що у вас із ним романтичні стосунки?

— Буду, — дівчина нахиляється над столом, щоб бути ближчим до чоловіка. Так, вона знає, що це маніпуляційний хід. Але куди у її професії без маніпуляцій, правда? — Давиде, мені здається, що ти зайшов не з початку історії. А з далекої прелюдії.

— Чорт, я взагалі не знаю, навіщо ми зараз розмовляємо! — вибухає чоловік. Соля у відповідь на це стискає губи в невдоволенні. Кидає погляд на замерлу Рись. Як пити дати, сестра вже з високого старту готова бігти до кабінету Ярика.

А поки що втручання родичів не входить у плани самої Драгун.

— Слухай, мені здається, що нам варто поговорити не в цьому місці, — Соломія видавлює із себе примирливий тон.

— Якщо ми не будемо в людному місці, я ризикую стиснути навколо твоєї шиї пальці.

— Непогана заява. Але своїх родичів утаємничувати в подробиці свого життя я не планую.

— Яких родичів?

— Яким належить ця кав’ярня. Тож давай справді на вихід. Поговоримо в іншому місці. Тим більше я здогадуюсь, що безпідставних претензій у тебе там ще два вагони.

Соломія підводиться з крісла. Забирає обидві порожні чашки та несе на барну стійку. І попереджаючи репліку Орисі, каже:

— Все нормально, мене не вб’ють. Ярику нічого не кажи. Ця людина цілком собі адекватна.

— Я бачила, який він адекватний! У мене келихи вдарилися один від одного від його крику.

— Не перебільшуй. Нервовий, але адекватний. Усе нормально, сестричка. Буду вдома, тобі відпишусь. Якщо тобі від цього полегшає.

— Краще відео запиши, — бурчить Рись.

— Домовилися.

Коли Соля завершує бесіду, Давид уже встає зі свого місця. Виходять з кав’ярні вони також мовчки. Сьогодні в них така зустріч: від експресивних претензій до абсолютної тиші.

— Все? Тут ми вже можемо поговорити? Чи десь твій дідусь прогулюється? — перепитує Давид, коли вони проходять квартал нижче.

— Якщо мій дідусь десь і прогулюється, то тільки по тому світу.

— Пробач, — Кравець втрачає запал.

— Все нормально. Але якщо ти й далі плануєш кричати, наче скажений, пропоную не лякати людей.

— Я не буду кричати.

— Гаразд. Можемо поговорити в парку, можемо — у мене вдома, — киває рукою на багатоповерхівку, яка височить над кронами дерев у зеленій зоні.

— Я ж казав, що можу тебе придушити. Ти що, відбита? — питає з відчаєм у голосі.

— Так, відбита. Просто не хочу, щоб у нашої розмови були вуха. Я розумію, що тема делікатна та навіть трохи секретна.

— Господи, гаразд, ідемо до тебе.

Соля вже в ліфті подумала, що вона вкотре робить дурницю. Адже Давид має рацію — вони залишаться тет-а-тет. І що чоловік взагалі про себе думає — питання. І до чого конкретно приведе його допит-розмова також невідомо. Але якщо він знає про все, краще забрати зайвих свідків розмови. Це абсолютно ні до чого.

Район у неї новий. Майже центральна частина міста. Густозаселений мурашник і купа людей із місцевих селебріті її не влаштовує як потенційне місце для розмови.

Та й до того ж Давид тепер знає, що вони були в кав’ярні її брата. А значить і розуміє, що на камерах у разі чого їх побачать разом. Усе ж таки він колишній поліцейський і нинішній охоронець. Ну, не йолоп же він, щоб так сильно себе підставляти, правильно?

У квартиру входять вони втрьох: Соля, Давид і вже звичне мовчання між ними. Хоча ні, був і дехто четвертий. Надсадне дихання чоловіка. Природу зрозуміти Соломія не могла. Чи він так показував своє невдоволення нею, чи в нього був передсмертний стан.