Ельфріда Єлінек - Коханки

і де будуть розміщуватися приміщення під майстерню, і де треба пробити ще одні двері.

Коли ці фотографії розглядає Паула, вона відразу й цілком поринає в цей чудесний світ. Он уже виткався з повітря її будинок, а ось і величезний сад, який, зрозуміло, розкинувся в мальовничому куточку, гарному, як театральні лаштунки. А ось щасливі молоді люди, що бродять по саду. Це Еріх і його молода дружина з дитиною. І ще дві німецькі вівчарки на додачу. І життя б’є ключем. А всі жителі села стоять за парканом, пасуть їх очима і щосили заздрять.

Паулу приваблює відчуття від знання, що тобі заздрять і тобою захоплюються. Бріґітту приваблює відчуття, пов’язане з володінням, добуванням, власністю.

Паула мріє про наслідки, не вміючи створити причин. На це Еріх не здатен, про що Паула ще ані гадки.

Бріґітту більше цікавлять причини. Вона тримається за Гайнца, за підприємця, а наслідки виникнуть самі собою.

Бріґітта — дитина міська.

Паула — дитина сільська.

А ще. Паула й Бріґітта в унісон мріють про весілля. Ці мрії відбирають чимало часу.

Бріґітта мріє про це й на роботі, і на дозвіллі.

Час спливає

Час спливає невблаганно, і якщо він і далі так ітиме, то Паулі зовсім незабаром народжувати. Акушерка вже чекає.

Безглузді зусилля Паули, спрямовані на те, щоб привабити Еріха, заходять занадто далеко, тут, у селі, ніколи такого не було. Коли наступає вечір, місцевий люд займає свої місця в залі для глядачів. Приходять подивитися всією родиною, навіть з дітлахами.

За ідіотськими вчинками Паули спостерігають із інтересом. Хто — простим оком, а хто й у бінокль. Жителі села являють собою, так сказати, громадськість.

Громадськість явно схвалює абсурдні й принизливі вчинки Паули, котра прагне вполювати цінну дичину.

Дорогоцінну дичину на ймення Еріх.

Паулі необхідно легалізувати своє неприємне становище.

Для цього їй потрібен Еріх. Еріху ж, цій цінній дичині, потрібен тільки він сам. Адже він без сторонньої допомоги справляється зі своєю роботою із заготівлі лісо- і виробкового матеріалу.

Паула заварила цю лайняну кашу, хай і відбуває. Поодинці. Цінний Еріх мав би допомогти їй скоріше звільнити тарілку від цієї гидоти.

Еріх сидить на троні, встановленому посеред місцевого питного закладу.

З’являється Паула й демонструє свої нехитрі й нечисленні фокуси, знання й здібності.

Ну просто як у цирку, тільки смішніше.

На жаль, Еріх уже не бачить Паулу, він уже нажлуктився й клює носом, не бачачи, як Паула виконує подвійне сальто назад з одним обертом.

Приятелі ляскають Еріха по плечу й по спині, штовхають кулаком під ребра, але — даремно.

Ніщо, жоден вираз шанобливого захвату публіки не повертає Еріха із царства снів у сувору дійсність, де його чекає Паула.

Досі Еріха ніхто серйозно не сприймав.

А от тепер, коли через нього Паула підзалетіла, ставлення до нього змінилося.

Усі вважали Еріха занадто тупим, дурненьким хлопцем, який не може при нагоді роздягнути до майток приїжджу дачницю; у нього явно бракує клепки, якщо він не здав на права й із третього заходу; цей дебіл, з-за рогу мішком прибитий, і по дереву сокирою як слід не цюкне. Всі були впевнені, що замість дерева він тюкне себе по голові.

А от бачиш, яку штуку він із Паулою утнув.

Колись усі вбачали в Еріху лише робочу скотинку, на відміну від них, хто хоч і є робочою скотинкою, але сам себе цінує набагато вище. Всі навперебій виражають захват із приводу Еріха, який так хоробро заклепав Паулі.

Так, заклепав добре, без питань.

«Вітаю, Еріху», — сиплеться на нього звідусіль, і рука його, більше звична до ручки сокири, потискує інші протягнені руки. Від довгих і незвичних рукостискань крутить плечовий суглоб.

Еріха обсипають знаками поваги, йому безкоштовно ставлять гальбу пива, пригощають горілкою, вином, куйовдять волосся, по-дружньому штовхають кулаком під ребра, жартома копають.

За мить саме такий підступний, але дружній стусан змушує Еріха підскочити, так що в суглобах тріскотить.

Але Еріх знову, немов безживний мішок з м’язами, осідає на своє звичне місце.

Такого успіху Еріх ще не переживав.

Жаль тільки, що ні Еріх, ні Паула, як би не намагалися, не можуть згадати про причину того вчинку, що приніс тепер Еріху славу головного клепальника. Знову ж до місця цієї славної події Еріх ішов тихою лісовою стежкою, а не летів зі свистом на мопеді.

У пам’яті Еріха все стерлося.

І все-таки йому приємно ставити себе за поважну особу в колі чоловіків і хлопців. Еріх ніколи нічого приємного не бачив, тепер йому дістається багато приємного й відразу.

Ну й Еріх, хоч мале, та вузлувате!

О десятій вечора з’являється Паула. У залі між столиків іде майбутня мати.

Її поява супроводжується кепкуванням, тупотом, свистом і оплесками. Зараз почнеться смішне!

Глядачі востаннє б’ються об заклад. Паула тепер — залежаний товар, пересортиця. Вона втратила свою ринкову вартість.

Паула виставляє на загальний огляд наслідки своєї провини, за яку їй розплачуватися. Паула голосно декламує заучений напам’ять текст. Вона повторює, що Еріху час додому, вже пізно, а завтра йому рано вставати на роботу, що її не сьогодні-завтра заберуть у пологовий будинок і в неї буде дитина, що вона і її ще не народжене дитя чекають Еріха. Хай їм і доведеться чекати ще довго. Однаково.

Твоя дружина й твоя дитина чекають тебе, Еріх, чекають тебе й благають: дай їм своє прізвище, Еріх.

Але Еріх зараз не може навіть згадати, як його звуть. Паула й цього разу прийшла у свинячий голос.

Усі вважають, що вже якщо Еріху й випаде піддатися на умовляння, то не раніше, ніж з’явиться дитина. Знижена в ціні Паула тоді зовсім втратить яку-небудь ціну.

Якщо одну людину так знецінити, інші відразу трошки виростають у ціні. Приниження, які судилися Паулі, компенсують цим людям їхні власні, іноді ще жахливіші приниження.

Кожен раптом знову відчув себе людиною у порівнянні з нікчемою Паулою.

Ми зібралися сьогодні тут, щоб зважити й оцінити спроби Паули затягти Еріха додому. Судді піднімають нагору таблички з оцінками.

Паула накидається на Еріха, вживаючи нелюдських зусиль, аби завести додому це п’яне тіло, з якого от-от поллється все назовні. Паула тягне Еріха до себе. Руки Еріха то вириваються з рук Паули і, як розтягнута ґума, знову вдаряються об його тіло, то щосили падають на Паулу. Глядачі навколо аж боки рвуть, сміючись.

Паула впевнена, що має на Еріха усі права.

У залі сперте повітря від диму, пивних випарів, пітних тіл і