Вахтанг Теймуразович Кіпіані - Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР, Вахтанг Теймуразович Кіпіані

Союзу. Так, у квітні 1969 р. він був надрукований в журналі «Сучасність» у Мюнхені, в травні 1969 р. — у газеті «Українське слово» в Парижі, в травні 1969 р. і грудні 1970 р. — в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені під тенденційним заголовками «Боягузтво — друге наймення підлості» та «Літературу здано на поталу полторацьким».

В 1969 р. написав листа на адресу редактора журналу «Вітчизна» та в копії до редакції газети «Літературна Україна» під заголовком «Місце в бою чи в розправі», в якому з антирадянських позицій наводить наклеп на політику радянської влади по відношенню до творчих працівників. В 1969 р. ознайомив з цим листом Селезненка Л.

Цей документ був розповсюджений і використовувався ворожими елементами як на Україні, так і за кордоном. Так, в січні 1970 р. він був надрукований в нелегальному журналі «Український вісник», № 1, який видавався ворожими елементами на Україні, і в 1971 р. — передрукований у Парижі. В червні 1971 р. цей лист Стуса «Місце в бою чи в розправі» передавався зарубіжною радіостанцією «Свобода», а в серпні 1971 р. — надрукований в газеті «Шлях перемоги» у Мюнхені. Крім того, текст цього документу в січні 1972 р. вилучено у Мешко О. Я., що мешкає у Києві.

В 1970 р. упорядкував нелегальну збірку своїх віршів під назвою «Зимові дерева», в якій вмістив вірші, написані ним в 1963–1970 роках. В неї увійшли такі вірші наклепницького змісту: «Не можу я без посмішки Івана…», «Звіром вити, горілку, пити…», «Отак живу як мавпа», «Даждь нам…». «Розмова..», «Балухаті мистецтвознавці!», «Який це час…», «Ідуть три циганки…», «У Мар’’їнці стоять кукурудзи». В цих віршах наводиться наклеп на роботу і життя в колгоспах, на радянську демократію і радянський лад. У тому ж 1970 р. ця збірка Стусом передрукована на друкарській машинці і розповсюджена серед своїх знайомих. Два примірники засуджений передав Селезненкові Леоніду, по одному примірнику — Дзюбі Івану, Світличному Івану, що мешкають у Києві, та Калинець Ірині, що мешкає у Львові. В свою чергу Селезненко Леонід один примірник передав громадянці Чехословаччини Коцуровій Ганні, а та вивезла за кордон і передала збірку «Зимові дерева» мешканцю Англії — Левицькому. В 1970 р. збірка з передмовою автора була видана брюссельським видавництвом і віддрукована у Англії. Вірш з цієї збірки «Не можу я без посмішки Івана…», крім того, друкувався окремо за кордоном в антирадянському націоналістичному журналі «Сучасність» — № 12 за 1971 р.

При обшуку у Стуса 12 січня 1972 р. вилучено два написаних ним рукописних тексти вірша «У Мар’’їнці стоять кукурудзи», який входить у збірку «Зимові дерева».

В 1970 р. виготовив саморобну нелегальну збірку під назвою «Веселий цвинтар», куди увійшли разом з іншими віршами написані ним антирадянські націоналістичні вірші «Ось вам сонце…», «Колеса глухо стукотять…», «Рятуючись од сумнівів…», «Марко безсмертний…», «Їх було двоє…», «Напередодні свята», «Сьогодні свято», «В період розгорнутого…». В цих віршах робиться спроба довести читачеві перекручене уявлення про радянське соціалістичне суспільство, зводиться наклеп на заходи КПРС і Радянського уряду, спрямовані на святкування 100-річчя з дня народження засновника Радянської держави, на умови життя радянських людей і радянську соціалістичну демократію. Розмноживши цю збірку, розповсюдив її, а також окремі вірші, що увійшли до збірки, серед своїх знайомих. В 1970 р. передав по одному примірнику збірки Світличному Івану і Шабатурі Стефанії. У тому ж році у себе на квартирі ознайомив Селезненка Леоніда і Калиниченка Івана з віршем «Колеса глухо стукотять…» із збірки «Веселий цвинтар» і на їх прохання дав переписати цей вірш у двох примірниках для їх власного користування.

Крім того, у себе на квартирі зберігав один примірник збірки «Веселий цвинтар», машинописний та рукописний тексти віршів: «Колеса глухо стукотять» і «Марко Безсмертний», які були вилучені у нього під час обшуку 12 січня 1972 р.

На протязі 1970–1971 років написав дві ворожого змісту статті під назвами «Феномен доби» і «Зникоме розцвітання».

В статті «Феномен доби», під виглядом дослідження творчості поета П. Тичини, намагався нав’язати читачеві антирадянські, націоналістичні погляди і уявлення щодо оцінки творчості радянського українського поета, намагався довести «шкідливість» принципу партійності в літературі. Разом з тим намагався нав’язати спотворені ворожі погляди на колективізацію сільського господарства в Радянському Союзі та наводив наклеп на політику Радянської влади в галузі розвитку культури.

В статті «Зникоме розцвітання», при дослідженні творчості В. Свідзінського, Стус робить оцінку спадщини поета з буржуазних позицій, наводить наклепницькі вигадки на досягнення радянського народу в соціалістичному і культурному будівництві, порочить радянський державний та суспільний лад.

В 1971 р. статтю «Феномен доби» розповсюдив, ознайомивши з нею Зиновію Франко, Світличного Івана, Селезненка Леоніда, Тельнюка Станіслава, і передав один примірник Калинець Ірині, яка мешкає у Львові, один примірник цієї статті був вилучений у Сверстюка Є. під час обшуку 12 січня 1972 року. Чернетки і новий машинописний текст статті «Феномен доби» Стус зберігав у себе до вилучення під час обшуку 12 січня 1972 р.

Статтю «Зникоме розцвітання» наприкінці 1970 р. чи на початку 1971 року передав для ознайомлення Селезненку, яка зберігалась у нього до 12 січня 1972 р. і була вилучена під час обшуку.

21 листопада 1971 р. Стус написав листа до ЦК КП України та Президії Спілки письменників України, що починається словами: «За статистичними підрахунками…», в якому наклепницьки змальовує становище в сучасній українській літературі, при цьому всіляко вихваляючи деяких літераторів, які проявили ворожість до радянського суспільства; одночасно наводить наклепи на заходи радянської влади, спрямовані на розвиток радянської літератури та на радянське правосуддя.

При написанні цього листа в другій половині 1971 р. ознайомив з його змістом Івана Дзюбу та Євгена Сверстюка. Після передрукування на своїй друкарській машинці один примірник листа передав Івану Світличному, у якого він і був вилучений 12 січня 1972 р. Тоді ж згаданий лист давав для ознайомлення Селезненку. Три інші примірники цього документа були вилучені під час обшуків у січні 1972 р. у Світличної Надії, Дзюби Івана і Плюща Леоніда. Рукописний текст листа Стус зберігав у себе до 12 січня 1972 р.

Крім того, цей наклепницький документ («За статистичними підрахунками») потрапив за кордон, про що 14