Джулія Ромуш - Наречений моєї сестри, Джулія Ромуш

Розділ 12.

І якби це було єдине, що мене шокує, то я була б не проти. У всякому разі, це було куди краще того, що чекало мене далі.

 

Як і передбачалося, спочатку нічого не віщувало біди. Швидше навіть навпаки. Рухи й дотики Габріеля ставали все більш спекотними й нестриманими. А моя невпевненість в собі й сумніви в тому, що ми робили, зникала з кожною секундою. Здавалося, що всі сварки й лайки, які постійно були між нами в такі моменти, відходили кудись в сторону.

 

Цей чоловік повністю захоплював мою увагу, і я переставала помічати те, що творилося навколо. Напевно, те ж саме можна було сказати й про нього. Інакше як можна було пропустити те, що хтось з обслуги в його будинку вже кілька хвилин наполегливо стукав в спальню Габріеля, і ні він, ні я цього не помічали? Рівно до тих пір, поки не наступив удар такої сили, що ще трошечки й винесли б двері.

 

- Що? - Грізно гаркнув чоловік, відірвавшись від моїх губ і ненадовго повернувши мене в реальність.

 

- Прошу вибачення за те, що заважаю, - почувся боязкий жіночий голос, який ніяк не в'язався з тією міццю, з якою барабанили у двері, - але до Вас прийшли.

 

- Хто? - Здається, раптовий гість досить сильно розлютив Габріеля тим, що відвернув від мене і від того, чим ми займалися. Особисто ось я навіть була трохи засмучена тим, що нас перервали.

 

- Там дівчина, - почулося з-за дверей, - вона не представилася, але сказала, що не пускати її до Вас ми не маємо ніякого права. А той, хто їй завадить, буде звільнений відразу ж, як тільки вона стане господинею в цьому будинку.

 

Перш за все, я подумала, що це заявилася сестра Габріеля, у якої просто був поганий характер, але такі фразочки й загрози, скоріше, більше нагадували мою сестру. Немов підкріплюючи мої здогади, чоловік, голосно вилаявшись, зіскочив з ліжка і потягнувся за рушником, який в ту ж секунду виявився знову обмотаним у нього поверх стегон.

 

- Спустіться, будь ласка, без Вас ми не впораємося, - служниця почала благати за дверима, - ця дівчина поводиться неадекватно.

 

- Вставай, - навіть не дивлячись в мою сторону сказав Габріель, а сам тим часом подався до шафи з речами, - і давай ... на вихід!

 

- Що? - Я хоч і розчула все, що він сказав, але не зрозуміла сенс, - чому я повинна йти?

 

- А ти хочеш зіткнутися зі своєю сестрою? - Запитав він з образливою зневагою.

 

- Ні ... ні ... а ти впевнений, що це Саманта?

 

- Упевнений, - промовив він рівно, - зазвичай я баб додому не вожу. Дорогу сюди знає тільки твоя сестра.

 

Чоловік начебто сказав всього два речення, але як же неприємно при цьому кольнуло у мене в грудях. Він говорив про інших жінок у множині. Говорив так, немов вони для нього існували тільки як розвага. Говорив з такою зневагою, явно приписуючи мене в їх число. Не забув навіть Саманту приплести. Правда, вже в іншій якості. Вона перебувала в ієрархії вище, але від цього відношення, на скільки я зрозуміла, до неї краще не ставало. Невже для Габріеля всі жінки були якщо не річчю, то, в кращому випадку, іграшкою? Або тільки мені так пощастило?

 

- Гей! - Заглибившись у свої думки, я не відразу зрозуміла як чоловік опинився поруч. І тим більше злякалася, коли він несподівано клацнув пальцями прямо перед моїм обличчям, - переставай мріяти та починай ворушитися. - І, немов підтверджуючи свої слова дією, чоловік стягнув мене з ліжка.

 

- Відпусти, мені ж боляче, - від такого різкого руху заболіла поранена нога, якою я впиралася в ліжко з метою перешкодити йому зі мною так поводитися.

- Ранка, яка трішки загоїлася, знову почала кровоточити, при цьому забруднюючи його постільну білизну.

 

- Швидко провалюй! - Нестримано підштовхнув мене до дверей, - тобі покажуть куди йти. Або ти передумала і вирішила скласти компанію нам з твоєю сестрою?

 

Від його слів мені стало гидко.

 

- Не передумала, - процідила крізь зуби й, на скільки дозволяв мій стан, попрямувала до дверей.

 

Ось тільки вийти у мене не вийшло. Як тільки я відкрила двері, так відразу почула крики, що доносилися з першого поверху. І нетерплячий тупіт ніг по сходах. Я була впевнена, що це Саманта мчала назустріч своєму благовірному.

 

- Швидко в шафу, - почувся голос Габріеля за спиною, і я навіть встигла посміхнутися такому дурному жарту, як чоловік ривком потягнув мене назад і в лічені секунди запхав в гардероб.

 

Я навіть зрозуміти не змогла як опинилася там, за закритими дверима. І тепер тільки в шпаринку могла спостерігати за тим, що відбувалося в кімнаті.                                                                                                                                                     
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                    
                                                                                                                                                   

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно