Йон Колфер - Артеміс Фаул. Зрада Опал, Йон Колфер

class="p">Артеміс подивився на лівий берег. Один із тролів підхопив велику каменюку і підняв її над головою. Хлопець зіщулився. Якщо ця каменюка влучить у них, обидва отримають серйозні травми. В ліпшо­му разі.

Троль загарчав, як тенісист-профі, що подає м’яча, і кинув каменюку в річку. Вона мало не влу­чила в їхній острів і впала на мілину, здійнявши бризки.

— Схибив,— сказала Холлі.

Артеміс спохмурнів.

— Сумніваюся.

Другий троль підхопив камінь, за ним третій. Скоро вже усі самці хапали уламки каміння, частини роботів, палки і все, що потрапляло в руки, і кидали в їхній бік. Жодного такого снаряду не потрапило на мокру парочку на острові сміття.

— Усі схибили,— знизала плечима Холлі.— Геть усі.

У Артеміса кістки ломило від холоду, страху і неймовірного напруження.

— Вони не намагаються в нас улучити,— пояснив він.— Вони будують міст.

Тара, Ірландія, світанок

Ельфійський порт у Тарі був найбільшим у Європі, За рік крізь рамки сканера проходило понад вісім тисяч туристів. Вісімсот п’ятдесят кубічних метрів терміналу ховалися за порослим травою пагорбом посеред ферми Мак-Грані. Не порт, а справжній витвір підземного мистецтва.

Мульч Діггумс, збіглий гном-клептоман, і сам був дивом у підземному світі. Від маєтку Фаулів Батлер узяв курс на північ, і за Мульчевим наказом пригальмував за п’ятсот метрів від замаскованого входу до терміналу. Це дозволило Мульчеві вискочити через задні двері прямо в землю. Він швидко зник під шаром багатого ірландського ґрунту. Найкращого у світі.

План порту був добре відомий Мульчеві. Якось довелося визволяти кузена Норда, коли того заареш­тувала ЛЕП, звинувативши в промисловому забрудненні. Шар глини доходив прямо до стіни порту, і якщо знати, де шукати, можна було знайти метале­ву пластину, яка поіржавіла від часу та ірландської вологи. Але цього разу не потрібно було тікати від ЛЕП, якраз навпаки.

Мульч виліз на поверхню посеред голографічного куща, за яким ховався головний вхід до порту. Виліз із тунелю, обтрусив глину ззаду, випустив із травної системи тунельні гази, може, трохи гучніше, ніж звичайно, і зачекав.

Через п’ять хвилин ворота відсунулися і витягти­ся чотири руки, схопили гнома і затягнули всереди­ну. Мульч не опирався, дозволив, щоб його протя­гли темним коридором до кімнати допитів. Там його кинули на незручний стілець і лишили наодинці зі своїми думками.

Але думати не було часу. Кожна секунда, яку він проводив тут, виловлюючи комах із бороди, була для Артеміса й Холлі іще однією секундою втечі від тролів.

Гном підвівся зі стільця і стукнув долонями по дзеркалу, що висіло на стіні.

— Чікс Вербіл,— гримнув він.— Я знаю, що ти за мною спостерігаєш. Потрібно поговорити. Про Хол­лі Шорт.

Мульч стукав по склу, доки двері кімнати не відчи­нилися, і до нього не увійшов Чікс Вербіл, офіцер ЛЕП на поверхні. Чікс став першим потерпілим з боку ельфів під час гоблінської революції Б’ва Келл, що сталася рік тому, і якби не Холлі Шорт, він був би і першим за­гиблим. А так він і медаль отримав від Ради, і дав кіль­ка професіональних інтерв’ю на телебаченні та отри­мав престижну роботу на поверхні в Е1.

Чікс увійшов дуже обережно, з підозрою на об­личчі і розгорнутими крилами за спиною. В руці він тримав «Нейтрино».

— Мульч Діггумс, чи не так? Ти прийшов здава­тися?

Мульч хмикнув.

— А ти як думаєш? Я подолав стільки перешкод, аби втекти, і отак просто прийшов здаватися крила­тому ельфу? Не сказав би, дурню.

Чікс образився, змахнув крилами за спиною.

— Послухай, гноме! Ти не в тому становищі, щоб жартувати. Зараз ти залежиш від мене, якщо іще не зрозумів. Кімнату охороняють шість ельфів.

— Ельфи-охоронці! Не сміши мене. Вони навіть і яблуко в саду не встережуть. Я втік із транспортера на глибині дві милі. Я вже знаю шість способів, як звідти втекти, навіть не докладаючи зусиль.

Чік ображено засопів.

— Хотілося б побачити, як ти це робитимеш. Я в тебе два заряди всаджу, ти навіть і щелепи не встигнеш розкрити.

Мульч скривився. Такі жарти гномам не дуже подобалися.

— Гаразд, заспокойся, хлопець із пістолетом. По­говоримо про твої крила. Зцілилися?

— Звідки ти знаєш?

— Теж мені новини. Тебе ж увесь час по телевізо­ру крутили, навіть по піратських каналах. Не так давно я бачив твою пику в Чикаго.

— У Чикаго? — розправив груди Чікс.

— Саме так. Ти казав, якщо я правильно запа­м’ятав, що Холлі Шорт урятувала тобі життя, і що ельфи ніколи не забувають своїх боргів, і якщо їй знадобиться допомога, ти допоможеш, чого б тобі це не коштувало.

Чікс нервово закашлявся.

— Для мене сценарій написали. І то було іще до того, як...

— До того як один із найкращих офіцерів ЛЕП збожеволів і пристрелив свого командира?

— Так. До того.

Мульч глянув прямо в зелене обличчя Вербіла.

— Ти ж цьому не віриш, еге ж?

Чікс на мить піднявся в повітря, під крилами здійнявся вітер. Тоді він опустився на землю, сів на другий стілець.

— Ні, не вірю. Ані на секунду. Джуліус Рут був для Холлі як рідний батько. Та й для нас усіх.

Чікс закрив обличчя долонями, боявся почути відповідь на наступне питання.

— Ну, Діггумсе, навіщо ти тут?

Мульч нахилився ближче.

— Нас записують?

— Звісно. Стандартна процедура.

— Можеш вимкнути мікрофон?

— Думаю, так. А навіщо?

— Тому що я хочу сказати тобі щось важливе, від чого залежить існування Народу. Але скажу лише тоді, коли вимкнеш мікрофони.

Чікс знову змахнув крилами.

— Нехай це буде щось гарне. Нехай воно мені сподобається, гноме.

Мульч знизав плечима.

— Ох, не сподобається воно тобі. Але це дійсно щось гарне.

Зелені Чіксові пальці набрали код на клавіатурі на столі.

— Так, Діггумсе. Можемо говорити вільно.

Мульч нахилився через стіл.

— Справа в тому, що Опал Кобой повернулася.

Чікс не сказав жодного слова, але обличчя його зовсім зблідло. Замість звичного здорового сма­рагдового кольору воно стало блідо-лаймово-зеленим.

— Опал якось утекла і вирішила всім помститися. Спершу генералу Скалену, тоді командиру Руту, а те­пер Холлі та Артемісу Фаулу.

— О-опал? — пролепотів Чікс, і його поранене крило раптом затремтіло.

— Виводить із гри усіх причетних до її ув’язнення. Якщо пам’ять мене не зраджує, ти до цієї групи теж належиш.

— Я нічого не зробив,— пискнув Вербіл, немов те, що він виправдовується перед Мульчем, якось йому допоможе.

Мульч відхилився на спинку стільця.

— Гей,