Нестор Літописець - Повість минулих літ

і мощами, що покояться в церкві. Духом божественним ви просвіщаєте, бо в ній із мучениками, яко мученики, за люди свої молите.

Радуйтеся, церкви світосяйнеє сонце здобувши! Схід [його] завше просвітлює в стражданні во славу вас, мученики.

Радуйтеся, світлії зорі, що зрання ви сходите, новохристолюбивії заступники наші, страстотерпці? Покоріте поганих під ноги князям нашим, молячись до владики і бога нашого, щоб мирно їм пробувати в єднанні і в здоров'ї, ізбавляючи [їх] од усобної раті і од пронирства диявольського. Сподобіте ж [сього] і нас, що оспівують і славлять ваше святеє торжество, в усі віки [і] до скончания [світу]".

Святополк же сей окаянний, лихий, убив [також брата] Святослава, пославши [убивць] до гори Угорської29, коли він утікав в Угри.

І став він помишляти: "Переб'ю всіх братів своїх і візьму землю Руськую один". Намислив він зарозумілістю своєю, а не знав, що бог дає владу [тому], кому ото хоче; "настановляє за царя і князя Всевишній, кому хоче, він дає [владу]"30. Якщо бо котра-небудь земля удостоїться перед богом, настановляє він царя і князя справедливого, що любить закон і правду, і властителя [такого ж] ставить, [і] суддю, що чинить суд. Бо якщо князі справедливі бувають на землі, то многі провини прощаються [їй]. а якщо лихі й лукаві бувають, то більше зло насилає бог на землю ту, оскільки [князь] — то глава єсть землі. Так бо Ісайя сказав: "Згрішили вони від голови і до ніг" 31, — себто від царя і до поостих людей. "Горе ж городу тому, в якому князь молодий" 32, шо любить вино пити під гуслі та з молодими дорадниками. Таких бог дає за гріхи, а старих і мудрих забирає. Як ото Ісайя говорить: "Одбере господь у Єрусалима силу, і дужого велета, і чоловіка хороброго, і суддю, і пророка, і смиренного старця, і славного порадника, і мудрого знавця, і тямущого підлеглого": "і поставлю, — і говорить господь] , — юнака князем їм і кривдника їм, щоб він во.юдів ними" 33

Святополк же окаянний став княжити в Києв і, скликавши людей, став давати тим корзна 34, а другим — кунами, роздаючи множество отчого багатства.

Ярослав же не знав про смерть отця. [А] було в Ярослава багато варягів, і насильство чинили вони новгородцям, і, вставши на них, новгородці перебили варягів у дворі Поромонім. І розгнівався Ярослав, і, пішовши на [село] Ракомо , сів у [своїм] дворі. Та, пославши [гінців] до новгородців, він сказав: "Уже мені сих не воскресити". І позвав він до себе знатних мужів, що посікли були варягів, і обманув так їх, порубав їх одну тисячу36 .

У ту саму ніч прийшла йому вість із Києва од сестри його Передслави: "Отець тобі помер, а Святополк сидить у Києві, вбивши Бориса. І по Гліба він послав. І ти бережись його дуже" 37 І, це почувши, Ярослав печалувався за отцем, і за братом, і за дружиною.

А назавтра, зібравши решту новгородців, мовив Ярослав: "О люба моя дружино! Я перебив їх учора, а нині вони знадобилися". І витер він сльози, і сказав їм на вічі: "Отець мені помер, а Святополк сидить у Києві, убиваючи братів своїх". І сказали новгородці: "Хоча, княже, браття наші порубані є, ми можем за тебе боротися!"

І зібрав Ярослав варягів тисячу, а інших воїв сорок тисяч 38, і пішов на Святополка, призвавши [на поміч] бога [i] сказавши:

"Не я почав побивати братів, а він. Хай буде бог месником за кров братів моїх, бо без вини пролив він кров праведну Борисову і Глібову. Іще й мені се ж учинить! Тож суди мене, госпо й, по правді хай скінчиться лиходійство беззаконника". І пішов він на Святополка 39.

Коли ж почув це Святополк, що йде Ярослав, то спорядив він воїв без числа, і русів, і печенігів, і виступив супроти нього до 40 [города] Любеча по той бік Дніпра, а Ярослав — звідси.

У РІК 6524[1016]. Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних.

І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст1 глузувати з новгородців, їздячи коло берега [і] говорячи: "Чого прийшли ви зі шкандибою оцим? 2 А ви теслярі є! Ось ми заставимо вас хороми зводити наші!3" Це почувши, новгородці сказали Ярославу: "Завтра переправимось на них. Якщо хто не піде з нами, то ми самі його порубаєм".

А було уже в заморозь, і стояв Святополк межи двома озерами, і всю ніч [ту] спав, упившись із дружиною своєю. Ярослав же назавтра, приготувавши до бою дружину, перед світом переправився, і, висівши на берег, одіпхнули вони човни од берега. І пішли [війська] одні проти одних, а коли зійшлися докупи, то була січа люта, і не можна було із-за озера печенігам помагати [Святополкові]. І притиснули Святополк ових воїв до озера, і ступили вони на лід, і обломився лід із воями Святополковими, і багато втопилось у водах, і одолівати почав Ярослав. Побачивши ж [це], Святополк побіг. І одолів Ярослав, а Святополк утік у Ляхи 4.

Ярослав же сів у Києві на столі отчім. Було ж тоді Ярославу літ тридцять і вісім 5.

У РІК 6525[1017]. Ярослав увійшов у Київ1 , і погоріли церкви.

У РІК 6526[1018]. Рушив Болеслав, [князь лядський], зі Святополком на Ярослава, з ляхами. Ярослав же зібрав множество русі, варягів, словен, рушив супроти Болеслава і Святополка, і прийшов до [города] Волині, і стали [війська] обаполи ріки Бугу.

А був у Ярослава кормилець і воєвода Блуд 1.