Володимир Дмитрович Михайлов - Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Валгус сидів, не маючи сили ворухнути навіть язиком, не те що рукою чи ногою. Втім, у цьому й не було потреби. Одіссей усе робив сам. Розумний корабель. Поки що все йде акуратно, ніби на похоронах. Можна поміркувати про що-небудь. Помріяти. А от боятися не треба. Боягузтво — від неробства, звичайно. Ні, це здалося, що термометр повзе вгору. Все працює чудово. Відеоприймачі просто прекрасні. Тільки бачити вже майже нічого. Починаються різні ефекти… Попереду — темна ніч. Що показують бортові? Мовби полярне сяйво. Чомусь видно набагато більше зірок, ніж раніше. Знову галюцинації? Жарко… Ну звичайно, коли так інтенсивно працюють двигуни, завжди здається, що тобі жарко, хоч термометр спить, наче мрець. Ну, й порівняннячка ж лізуть у голову… Вгамуй свій страх, Валгусе!..
— Продовжувати експеримент?
Що це? Це скрипить Одіссей. До чого ж неприємний голос, мертвий. Тепер дурило прискіпуватиметься з цим запитанням після кожної позначки швидкості. Нічого, таке прискорення мені навіть корисне для здоров'я. На цій станції я ще не зійду…
Минув ще якийсь час — його різав, мов ковбасу, на грубезні похідні шматки лише Одіссеїв голос, він таки справді все частіше питав, чи продовжувати, не припинити, мовляв. Таку вже в нього заклали програму. Валгус, ледве не руками повертаючи язика, хрипів: «Продовжувати» і замикав контакт, посилаючи сигнал: тепер Одіссей самим лише словам не вірив. Нарешті Валгус почув щось нове:
— Мої ресурси на грані можливого, — проскреготів Одіссей.
«Ага, виходить, своє діло я зробив. Таки дійняв тебе…»
— Припинити розгін! — радісно прокричав Валгус. Звідки тільки й голос узявся! Можна було й не говорити — тут самою програмою експерименту було передбачено останній майданчик, ділянку шляху, що її можна було пройти з досягнутою швидкістю, без розгону. Останній термін… Пілот мусить приготуватися до розставання з кораблем. Ще раз перевірити апаратуру. Взяти речі. Потім — оголосити готовність сто. Поки Одіссей рахуватиме, Валгус перейде в шлюпку, помахає рукою і катапультує. Одіссей проскрегоче «нуль», ввімкне додаткові двигуни, потім — генератори ТД. Ось тоді-то й почнеться справжнє проломлювання простору…
Одіссей припинив розгін. Стало легко й радісно, Валгус заспівав, не дуже турбуючись про мелодійність, — Одіссей на музиці не розумівся. Хвилин десять Валгус усміхався, співав і відпочивав. Отак би й усе життя… Потім він відстебнувся від крісла, вимкнув кисень. Підвівся. Присів кілька разів. З задоволенням подумав, що дихає нормально. Ні, він ще посидить на Землі, коло нормального багаття, не термоядерного. Посидить…
— Ну, то як? — спитав він. — Будемо прощатися, колего?
Колега Одіссей мовчав, на панелі його основного обчислювального пристрою витанцьовували вогники. Одіссеєві було не до прощань — зараз він, як малося бути, заганяв у себе нову програму. Дисциплінований колега. Отже — ходімо.
Та йому не хотілося йти, міняти звичну простору рубку великого корабля на ту мишоловку — кабіну шлюпки. І взагалі. Даремно тільки, що під час розгону напосівся він на ТД, котрий у керуванні кораблем анічогісінько не розуміє. Корифей і стартувати не зміг би по-людському. Ні, поки що все правильно. Та ось летіти, добиратися сюди три місяці, відтак кілька годин витримувати, правду кажучи, досить-таки неприємні прискорення, і все для того, аби у вирішальну мить кинути корабель напризволяще? Кажучи інакше, запустити його в невідомість, не сподіваючись знову побачити? А якщо він, Валгус, цей корабель полюбив? Звичайно, кібер Одіссей — тупак, та він хоч не скаржиться на в'їдливу вдачу пілота. А симпатизувати можна й машині. Ого, ще й як! Адже гарний корабель… — Можливо, — повільно сказав Валгус, — ти все-таки не вибухнеш? Зробиш люб'язність?
Одіссей усе мовчав і блимав, ніби розгубився. Але Валгус знав, що ніяка це не розгубленість; Одіссей працює і тільки.
— Та ні, — сумно промовив Валгус. — Де вже тобі відповісти? Це понад твій глузд…
Одіссей і цього разу змовчав, і тільки головка вертілася десь у його записувальному пристрої, що намотував на кристал будь-яке Валгусове патякання. Зараз доведеться витягти цей кристал, щоб його одержав Дормідонтов. Витягти кристал — Одіссей оглухне. Він більше не зможе записувати ні звуку. Шкода. З другого боку, виходить, що Валгус тільки по те й летів сюди — возити Дормідонтову списані кристали. Так для цього ж слід було послати поштаря, а Валгус — пілот-експериментатор і не найгірший. І не звик він залишати машину, доки є можливість не робити цього. Це давно стало звичкою випробувачів і експериментаторів. Ось так.
Але експериментатор мусить літати. І не хочеться, щоб цей твій політ був останній. А якщо вибух?
А якщо не буде вибуху? Крім того, в інструкціях написано тільки, що варт робити. Чого не треба, там не сказано. Наприклад, ніде не сказано, що не слід вірити Туманності Дор. Візьмемо й повіримо. І самі переконаємось, що він має рацію, бо в іншому разі Валгус просто не встигне переконатися. Все скоїться занадто швидко.
Валгус усміхнувся, втім, не дуже охоче. Що не кажи, до однозначного рішення прийти було нелегко. Особливо, коли ти не готувався заздалегідь. У таких випадках слід готуватися. Це дуже просто. Потрібна, власне, дрібниця. Забути про те, що було. Про минуле. Взяти за істину, що минулого не було. Це — півділа. Друга половина — забути і про майбутнє. Не думати про те, що буде. Завтра, через рік, через століття… Уявити собі, що майбутнього не буде, а якщо й буде — то його годі порівняти з тим, що маємо сьогодні, з сучасністю.
Слід думати лише про сучасне. Як зробити те, що вже стає сучасним? Не боятись позбутися минулого і втратити майбутнє? Ну?
Валгус думав, а час минав. Одіссей скінчив перемикати програму і терпляче ждав, лишень зрідка у надрах його щось потріскувало. Ну, то як же? Так або ні?
Валгус навіть поморщився, нелегко виявилось вирішити: так чи ні. Потім
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Глибокий мінус, Володимир Дмитрович Михайлов», після закриття браузера.
