Микола Олександрович Дашкієв - Загибель Уранії, Микола Олександрович Дашкієв

Айт мовчки витяг з кишені фотокартку Псойса з мадам Кетті, металеву трубочку з отрутою, поклав на стіл і схилив голову. Він не бачив виразу обличчя трильйонера, але почув тихий смішок:

— Оце й усе?

Айт підвів голову. Кейз-Ол нищівно, глузливо дивився на нього, шарячи в кишені комбінезона. Шукає пістолет?.. Ні, він видобув ключі, одімкнув сейф, дістав і кинув на стіл купу фотографій. Псойс і мадам Кетті в найрізноманітніших позах. Айт знову похнюпився, ніби йому й справді було соромно.

— Двадцять два роки я чекав на цю хвилину, Псойс! Довгенько ж у тобі не могла заговорити совість! Але я тебе прощаю, простив ще тоді. Жінок можна купити скільки завгодно, а вірного слугу не купиш. Хіба не так?

Кейз-Ол глузував, але відчувалося, що в ньому закипає глуха лють: він мав стільки дочок, що загубив їм лік, а сина не було. До того ж усі нащадки Кейз-Ола були незаконнонародженими. Він і досі юридично вважався парубком.

Але Айт не дав Кейз-Олу розпалитись.

— Отрута.

— Отрута?! — Кейз-Ол гидливо повертів у руках металеву трубочку, шпурнув її в сейф. — Хто?

— Свайн, мадам Кетті і… син. Зараз в оранжереї. Змова.

Ні, Кейз-Ол не злякався, навіть і взнаки не дав, що його стурбувало повідомлення. З тим же властивим йому іронічним виразом обличчя він підійшов до шафи розподільника, натиснув на кнопку. Спалахнула сигнальна лампочка, почулося клацання. Аж ось ввімкнувся магнітофон, якого налагодив Айт. Перемоталася нитка. І враз почувся голос мадам Кетті, що просочувався крізь дзюркотіння фонтана, мов зміїне шипіння:

— …Псойс погодився, але ти стеж за ним. Він мені не подобається. Коли він захоче нас зрадити, знищ його. Ось отрута. В воду. Смерть — через дві години…

— Довго! — розчаровано цмокнув Свайн. — Дуже довго.

— Можеш знайти інший шлях, — натякнула мадам Кетті.

— Гаразд.

Айт нишком глянув на Кейз-Ола. Їх погляди зустрілися. В очах у трильйонера витанцьовували хижі, зловтішні вогники. Він беззвучно сміявся. І Айт зрозумів: у цю хвилину трильйонер радий не стільки тому, що уникнув смертельної небезпеки, скільки тому, що почуте принижувало його служника. Він, найбагатший і наймогутніший, виявляється, заздрив мерзенному, жалюгідному Псойсові, бо той мав сина.

Але вже в наступну мить Кейз-Ол урвав сміх і стиснув щелепи, аж випнулися жовна.

— Мамо, нагадай про заповіт… — почувся млявий, байдужий, хриплий голос.

— Так, так! — мадам Кетті випускала слова уривчасто, ніби працював зіпсований повітряний насос. — Заповіт. Знищити негайно. В Кейза в малахітовому сейфі.

Голоси почали звучати тихше. Може, змовники відійшли од фокуса еліпсоїдальної стелі, а може, помітили когось стороннього. Якийсь час ще чулися окремі слова: Хейл-Уф… гарантії… Уранія… Потім запала тиша.

— Гаразд. — Кейз-Ол вимкнув магнітофон, одкинувся на спинку крісла і заплющив очі. — Виклич Свайна.

В цю хвилину Айт майже з симпатією подивився на того, кого сам прирік до страти. Кейз-Ол був таки людиною сильної волі. Справжній вовк. Хижий, огидний. І все ж мимохіть впадали в око виразні, енергійні риси обличчя, рішучий і впертий погляд. І це в тридцять п'ять пірейських років, коли переважна більшість монійців починають хитатись од вітру!

До кабінету боязко зайшов Свайн. Кейз-Ол, той, що боявся замахів і беріг своє життя як ніхто в світі, навіть не витяг пістолета і заперечливо махнув рукою, коли це хотів зробити Айт. Трильйонер ніби хизувався своїм вмінням підкоряти інших.

— Ну, Свайн… — повільно, заклавши руки за спину, Кейз-Ол ішов до дверей, біля яких закляк блідий лакуза. — Кому ти продався? Хейл-Уфу?

Свайн бачив, що виправдання зайві. Люта смерть дивилася йому в очі. І він, знаючи, що все одно пропадати, вихопив пістолет.

— Кинь! — не підвищуючи голосу, сказав Кейз-Ол. — Кинь!

Свайнова рука стрибала. Дуло пістолета виписувало вісімку. Але він з одчаєм приреченого таки натиснув на гачок.

Раніше ніж пролунав постріл, Кейз-Ол стрибнув убік. О, придалися ті гімнастичні вправи, на які трильйонер щодня, за суворим розкладом, витрачав три години! Такому стрибку позаздрив би не один з юнаків!

У наступну мить Кейз-Ол вихопив пістолет з рук Свайна і з насолодою вистрілив йому прямо в обличчя.

Чим ближче Айт знайомився з містером Кейз-Олом, тим зрозумілішим йому ставало, що ворог справді сильний. Вбити його можна. Але він не один. Не маючи нащадків по чоловічій лінії, він, однак, лишить по собі те «кейз-олове», що характеризує монійський капіталізм у його найвищій фазі.

За думками час збігав непомітно. Третя година ранку. Мей уже прокинулась. Треба нести їй сніданок.

Айт мимоволі сповільнив ходу, наближаючись до заповітних дверей. Як реагуватиме Мей на несподіваний подарунок? Викручуватиметься? Відмовлятиметься?..

Він не забув про небезпеку підслухування. Тільки йому дозволялося безборонно заходити до кабінету Кейз-Ола та торкатись електронного мозку колосальної кібернетичної злагоди. І ось тепер він вимкнув усі мікрофони і кіноапарати.

Мей лежала в самій пишній нічній сорочці, підклавши руки під голову, і тужно дивилася в стелю.

І те, що Мей сумувала, те, що вона не звернула на камердинера ніякої уваги, наповнило Айта теплим, щирим почуттям.

Айт поставив на тумбочку запломбовану скриньку з сніданком і підійшов ближче.

— Міс, дозвольте вас привітати з десятиліттям!

— Спасибі, Псойс, — обізвалася вона байдуже, не повертаючи голови. — Дуже приємно, що хоч ти поцікавився, коли день мого народження.

— Міс, дозвольте запитати…

— Запитуй, Псойс.

— Ви знали… юнака на ім'я Айт?

Ані ворухнулася жодна рисочка на її обличчі. Не здригнувся голос.

— Знала, Псойс. Навіть кохала його. Він був смішний… і милий.