Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

«Та ну ж бо! — думав винороб. — Зважуйтесь швидше!»

— І якби хтось поїхав до Парижа, пішов до найбільшого кредитора вашого брата Гійома і сказав йому…

— Хви… хви… хвилинку, за… заждіть, — перебив добряга. — Ска… сказав би… що? Що… ось на… на зра… зразок та… та… такого: «Пан Гранде… де з Сомюра, він лю… любить свого брата, любить с… свого не… не… небожа. Гранде добрий ро… ро… родич, у нього найкращі наміри. Він добре продав свій уро… ж… жай. Не оголошуйте ба… ба… банкрутства, зберіться, при… при… призначте лі… лі… ліквідаторів. То… оді… Гранде по… о… бачить. Вам ку… куди ви… вигідніше провести ліквідацію, ніж да… дати судовикам сунути в це ді… діло но… но… носа». Чи не так?

— Точнісінько! — потвердив голова.

— То, бачите, пане де Бон… Бон… Бон… фон, перше ніж зва… зважитися, треба по… по… подивитися. Ma… ало що мо… оже тра… тра… трапитись. У всякій скла… а… адній спра… спра… справі, щоб не роз… роз… розоритися, треба знати свої можливості й зобов'язання. Правда ж?

— Безперечно, — погодився голова, — На мою думку, за кілька місяців боргові зобов'язання можна буде скупити за певну суму і за домовленістю погасити повністю. Ха-ха! Показавши собакам шматок сала, їх можна далеко завести. Коли банкрутство не буде оголошено, а векселі у вас, ви чисті, як сніг!

— Як сні… сні… сніг? — повторив Гранде, знов складаючи руку трубочкою. — Я не розумію — сні… сні… сніг?

— Так ось, — закричав голова, — послухайте ж мене!

— Я слу… слу… слухаю.

— Вексель — це товар, ціна на нього може підвищуватись і знижуватись. Це висновок з теорії Ієремії Бентама[19] щодо лихварства. Цей автор довів, що пересуд, через який лихварів зневажають, — просто дурниця.

— Подумати тільки! — промовив Гранде.

— Оскільки, за Бентамом, гроші є товар і те, що заміняє гроші, так само стає товаром, — вів далі голова, — отже, товар-вексель підлягає дії всіх цих коливань, які звичайно керують обігом усіх товарів, цей вексель, маючи ту чи іншу сигнатуру, як той чи інший товар, буває у великій кількості або зникає з продажу, дорожчає або знецінюється, суд постановляє… (ох! що це я, пробачте!) я дотримуюся тої думки, що ви зможете скупити векселі вашого брата за двадцять п'ять процентів їх номінальної вартості.

— Його зву… зву… зву… звуть Іє… Іє… Ієремія Бан…?

— Бентам, він англієць.

— Цей англієць врятує нас від розмов щодо наших фінансових справ, — сказав нотар, сміючись.

— Ці англійці ча… ча… часом не по… позбавлені глу… узду, — сказав Гранде, — Отже, за Бен… Бан… Бентамом, якщо векселі мого брата ко… ко… ко… ко… коштують… не коштують! Якщо я… я… я… правильно кажу? Мені це здається ясним… Кредитори будуть… ні, не будуть… Я… за… а… плу… тався.

— Дозвольте мені пояснити вам усе це, — сказав голова. — За законом, якщо ви володієте всіма борговими зобов'язаннями дому Гранде, ваш брат чи його спадкоємці нікому нічого не винні. Так?

— Так, — повторив добряга.

— По справедливості, якщо векселі вашого брата котируються (котируються, — ви добре розумієте цей термін?) на біржі зі знижкою на стільки-то процентів, якщо один з ваших друзів поїде туди, купить їх, не вдаючись до насильства, щоб примусити кредиторів їх продати, — то всі зобов'язання по спадщині покійного Гранде з Парижа будуть чесно виконані.

— Це правильно, сп… сп… сп… справи є справи, — сказав бондар. — Коли та… а… ак… А втім, ви розумі… мі… мі… мієте, що це ва… ва… важко. В ме… ме… мене нема ні гро… о… ошей, ні… ні… ні… часу…

— Так, вам не вибратись. Отже, якщо хочете, я сам поїду в Париж (ви оплатите мені дорожні витрати, це дрібниця). Я зустрінуся там з кредиторами, поговорю з ними, доб'юся відстрочки, і все влаштується за допомогою доплати, яку ви додасте до грошей від ліквідації, щоб вступити в володіння платіжними зобов'язаннями.

— По… по… побачимо; я не… не… не можу, не… не… не хочу встрява… ва… вати, без… без того… Мало що… що… що… мо… може трапитись. Ро… роз… розумієте?

— Це правда.

— У мене голова ма… мало не лу… лу… лусне від того, що ви ме… e… е… ні тут наго… го… говорили. В… в… вперше в житті ме… мені до… доводиться ду… думати про…

— Так, ви не юрист.

— Я… я… бі… бі… бідний виноградар і нічого не розумію з того, що ви… ви… ви розповіли; тре… тре… треба ви… ви… вивчити це.

— Отже, — почав голова таким тоном, ніби збирався підсумувати дебати.

— Небоже! — перебив його докірливо нотар.

— Що таке, дядечку? — спитав голова.

— Дай же панові Гранде пояснити свої наміри. Йдеться про важливі повноваження. Наш дорогий друг повинен визначити їх належ…

Удар молотка сповістив про прибуття родини де Грассенів; їх поява і вітання не дали Крюшо закінчити речення. Нотар був радий, що його перебили; Гранде вже люто поглядав на нього, а гуля на носі свідчила про внутрішню бурю. Та обережний нотар вважав насамперед, що не годиться голові суду першої інстанції їхати до Парижа, щоб там умовляти кредиторів капітулювати, і встрявати у брудні діла, які порушували закони чесності; крім того, не почувши досі, щоб дядечко Гранде висловив найменше бажання щось оплатити, він інстинктивно боявся втручання свого небожа у це діло. Він скористався з хвилини, коли входили Грассени, взяв голову суду під руку і потяг його в нішу вікна.

— Ти добре себе показав, небоже, але досить уже відданості. Бажання заволодіти дочкою Гранде засліплює тебе. Сто