Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

В голову яскравим спалахом увірвалося сонячне світло. Він прикрив повіки, щоб не осліпнути. Свідомість помалу поверталася. Майбутній маг вже виразно чув схвильований голос Ліни, відчував, що лежить на твердому і спина починає боліти. Він перекинувся на бік і відкрив очі. Тепер, коли сонце не намагалося його засліпити, Нік побачив, що лежить на плиті в центрі порталу, а поруч стоїть стривожена Ліна.

— Це було крутіше, ніж американські гірки, — сказав він, намагаючись підвестися.

— Поки не вставай, — сказала Ліна, утримуючи його.

— Краще я переляжу на траву. У мене вже всі кістки болять від цих каменів.

— Тільки повільно і обережно. Ти сильно головою вдарився об плиту, коли повернувся в тіло. Кров’ю все тут залив. Нічого, я зараз швидко тебе підлатаю.

Ліна допомогла Ніку піднятися і вийти з порталу. Він ішов непевними кроками. Ноги запліталися, і якби не підтримка жінки, то точно б впав. Зробивши пару кроків за межі порталу, Нік опустився на землю. Мольфарка дістала з рюкзака флягу з водою і почала промивати рану на голові.

— Пусте, — сказала вона. — Рана невелика, правда, гуля здоровенна. Прийдемо додому, я постараюся прибрати її. Аня настоянку приготує, щоб голова не боліла, а то ще дурником на все життя залишишся.

Було помітно, як весь цей час вона хвилювалася, але переконавшись, що все гаразд, заспокоїлася і розсміялася зі свого жарту. Нік не втримався і теж почав сміятися, тримаючись за голову. Вона ще неабияк боліла. Дуже невдало він повернувся в тіло, вдарившись потилицею об плиту. Мольфарка зробила кілька магічних пасів у нього над головою, і біль почав затихати. Через кілька хвилин він вже міг сидіти і посміхатися.

— Ну, розповідай, як все пройшло? — попросила його Ліна.

Магеса слухала його плутану розповідь і посміхалася. Коли він закінчив, вона підійшла до нього, оглянула рану і по-материнськи погладила по голові.

— От і відкрилося твоє Зерно. Тепер ти вже нікуди від долі мага не зможеш дітися. Треба було, напевно, тебе ініціювати на Франі. Там магія навколо, а на Землі її дуже мало, тому тобі так далеко і довелося тягнутися, щоб досягти перших магічних потоків. Зазвичай первинну процедуру пройти набагато легше. Магічне, що знаходиться у людині, з’єднується з магічним полем, яке поруч. А тобі довелося політати. Я навіть злякалася, щоб не обірвалася нитка зв’язку між твоєю магічною сутністю і тілом. Таке іноді буває. Тоді Зерно не розкривається і людина залишається звичайною і вже не може стати магом. Я бачу, ти вже й сили встиг зачерпнути. Добре, що я тебе вчасно висмикнула. Перебирати силою теж дуже небезпечно, особливо для тих, хто ще не навчився її накопичувати і справлятися з нею. Зараз ти трохи перепочинеш, і ми почнемо цьому вчитися. Тож, це і буде твій перший урок магії.

— Ліно, я ось що хотів запитати: той бар’єр, який ізолював Землю від магічного світу, ким, коли і навіщо був встановлений?

— Я цього не знаю. Таке треба питати у Вищих. От якщо коли-небудь будеш з ними розмовляти, тоді й запитаєш. А зараз трохи підкріпимося і займемося нашими справами.

Вони зручніше сіли на траву, дістали з рюкзака пиріжки, термос із гарячим чаєм і з задоволенням прийнялися їсти.

— А довго тривала вся процедура? — запитав Нік з набитим ротом.

— Близько години, — відповіла Ліна.

— А я думав хвилин п’ять все зайняло, зовсім втратив відчуття часу. Я коли був там вгорі, ну, точніше, та частина мене, яка піднімалася, відчув себе порожнім глечиком, все так, як ви описували. А ще ніби страшна порожнеча всередині. Тому мене і потягнуло до магічних полів. Коли зачерпнув, то стало легше. Неначе почав заповнювати пустоту всередині. Дивне відчуття.

— Так і повинно бути. Але я не думала, що ти потягнешся до полів сили. Гадала, що, коли вирвешся за межі бар’єру, відкриється Зерно, і ти відразу повернешся назад в тіло. А вийшло трохи не так. Але головне, що все вже сталося. Ти закінчив? — запитала Ліна. — Досить обсідатися. Залиш на потім. Ми довго тут будемо. Ще встигнеш зголодніти. Давай займемося нашими справами.

Нік з небажанням відклав пиріжки, що залишилися, допив чай і задоволений розтягнувся на землі.

— Ну, і чого ти розлігся? — невдоволено запитала Ліна. — От ледар! І як же ти збираєшся в Школі вчитися. Там у тебе хвилини вільної не буде.

— Як це не буде? Ну що за рабство! Та й голова моя вже не зможе цілими днями всякі премудрості сприймати.

— Ми й це передбачили. Будеш заняття з чаклування чергувати із заняттями з поліпшення твого тіла і фізичних навичок. Та про це потім поговоримо. Зараз інше важливіше. Ти сідай спокійно, а я трохи на тебе погляну. Подивлюсь, що дало тобі Зерно, що вдалося тобі відкрити в собі.

Учень сів зручніше і закрив очі. Голова вже не боліла, далася в знаки допомога чаклунки. Випростався і спробував сконцентруватися, прогнати всі думки і розслабитися. Він відчув, як щось прохолодне, що нагадує змію, намагається забратися до нього в голову. І хоча він розумів, що це Ліна, мимоволі напружився і спробував чинити опір.

— Це добре, що ти намагаєшся закритися від проникнення, почув він її голос, — я тебе потім навчу, як це робити більш ефективно. А зараз просто розслабся і нічого не бійся. Дай мені тебе просканувати. Не переживай, думки твої не читатиму. Маю надію, що нічого поганого ти не думаєш.

Нік розслабився і впустив у себе холодне магічне щупальце. Йому здалося, що