Марек Краєвський - Кінець світу в Бреслау

Софі відчула страшенну втому. Ледь непевним кроком вона підійшла до ліжка.

— Не можу я вдавати продажну дівку, — зітхнула вона, залазячи під ковдру, — бо тобі нічим заплатити. У тебе немає кольє.

— Завтра буде, — Мокк притулився до дружининої спини. — Я можу тобі заплатити стільки, скільки беруть дорогі повії. Грішми.

— А я особлива повія, — Софі притримала його за зап’ястя й відвернулася до стіни. — Від клієнтів я приймаю лише коштовні подарунки.

— Добре, — сопів Мокк. — Ти вдаватимеш, що ти повія, а я — що плачу тобі рубінами.

Софі підвелася на лікті й відгорнула волосся з обличчя.

— Припини нарешті! — крикнула вона. — Дай мені спокій! З мене досить цієї забави! Я втомилася й хочу спати. Ти так само добре можеш і сам себе вдовольнити, вдаючи, що кохаєшся зі мною. Просто вдавай.

Мокк засопів голосніше й притис її до ліжка всією своєю вагою. М’язи обличчя Софі розпружилися, а її щоки ледь посунулися до порожевілих вух. Із заплющеними очима вона була схожою на маленьку дівчинку, що вдає, ніби спить, але вже за мить вибухне реготом, щоб показати схиленому над нею батькові, який чудовий жарт вона утнула. Софі не була дитиною, Мокк — батьком, а те, що між ними відбувалося, аж ніяк не нагадувало невинної дитячої забави. Софі думала про маленьку дівчинку в білому платтячку, про її повні сліз очі, про її судомно затиснені кулачки із трояндовими пелюстками, про її переляк від вигляду оскаженілих від хіті самиць. Мокк думав про космограми, зірки й малого, ще ненародженого Герберта Мокка, що недільного ранку їде на поні Південним парком.

— Сьогодні день зачаття, — шепотів він. — Ти ж знаєш, що повій часто ґвалтують.

— Ти, сучий сину! Ти, хаме! — вереснула Софі. — Ти, мугиряка! Не роби цього, бо пошкодуєш!

Мокк зробив. А потім пошкодував.

Бреслау,

п'ятниця 2 грудня,

сьома година ранку

Мокк дуже шкодував. Він сидів голий у зачиненій на ключ спальні, біля холодної пічки й притискав до обличчя нічну сорочку Софі. Тканина була подерта в кількох місцях. Біля ніг Мокка лежав напахчений ясмином папір для листів, списаний круглим почерком.

Ти, негіднику й нікчемо, за те, що зґвалтував мене, ти відповіси на Божому суді. Зараз, за життя, ти лише втратиш свою нікчемну репутацію…

Він поклав на зім’яту постіль нічну сорочку дружини й роззирнувся по кімнаті. Дивився на порожній туалетний столик, на відчинену, оголену від одягу шафу, завіси якої нещодавно змастив Адальберт. Провів язиком по піднебінню. Воно не було сухим і шорстким. Учора вночі він не торкнувся алкоголю. Якби він напився, то не сидів би зараз біля пічки. Його язик не мандрував би ротовою порожниною в пошуках алкогольних спогадів. Він був би затиснений у зубах повішеного.

Ти, безплідний імпотенте, ти довго пам'ятатимеш цей день — 1 грудня 1927 року. Цього дня я закінчила писати свого щоденника, розпачливе волання про повагу до гідності дружини й жінки. Я докладно описала насильство, яке ти вчинив наді мною…

Мокк лежав на дивані й при світлі нічника придивлявся до кількох світлих волосин Софі, що їх він накрутив на палець. Перший ранок без дружини. Перший ранок без похмілля.

Він сповз із дивана на підлогу. Лежав на животі на пухнастому килимі й пригортав руками купу речей, яку Софі насипала, наче поховальне вогнище. Там були шуби, які на його прохання Софі одягала на голе тіло, коштовності, парфуми, навіть шовкові панчохи.

Мені не потрібні жодні твої подарунки. Це єдине, що ти можеш — відкривати свого гаманця й купувати собі пробачення й кохання. Але за моє ти більше не заплатиш.

Ти старий, жалюгідний алкоголіку, ти не міг задовольняти молодої жінки. Твій член замалий. Але в цьому місті є ті, хто міг мене вдовольнити. Ти й не уявляєш, скільки разів і яким чином я зазнавала тілесної втіхи цього тижня, який ти закінчив, ґвалтуючи мене. Тобі й уявити важко. Хочеш знати? Невдовзі довідаєшся про все із цього щоденника, який я потай видам, а мої друзі поширять його по всіх будинках розпусти Німеччини. Ти ще не знаєш, на що я здатна. Зі щоденника довідаєшся, скільки життя я висотала з Роберта, нашого колишнього служника.

Мокк притис обличчя до подушки, яку вчора кусала Софі. За свою кар’єру поліцейського він вів чотири справи, які стосувалися вбивства дружин. У трьох із них приводом для злочину було висміювання дружинами сексуальної неспроможності чоловіків. Жертви, знущаючись із малих розмірів чоловікового прутня, стверджували, що втіхи вони зазнавали в обіймах інших мужчин. Мокк перевірив ці розповіді. Це були без винятку вигадані історії, фантазії, остання зброя, по яку сягали ці вбиті жінки.