Вільгельм Мах - Вчителька, дочка Колумба

зчепився з Юром. Кинулася на них, б’ючись наосліп, юрма прибічників і ворогів. Юр і старий Кондера зі своїм товаришем затуляють руками голови від ударів, тепер уже справжніх. Розгоряється бійка.

— Бий хробрицьких! — хрипко горлає Макс.

— Геть звідси! Надвір! — кричить Януарій.

Під тиском тіл тріщить прилавок.

— Тримай шухляду, Януарію! — кричить Пживлоцька.

Макс борюкається з Кондерою, заточується разом з ним — і буфет з гуркотом перекидається. Зависляк, з лютим вогнем в очах, перестрибує через поламаний буфет і хапає Макса за горло, але в ту ж мить Зависляка сильним ударом частує коваль! На коваля ж наступає Семен.

— Не бийтеся! Не бийтеся!

Але вже майже всі встряли в бійку. Хробрицькі делегати, повалені на землю, рачки силкуються пробратися крізь сплетену гущу тіл.

— Тату! — чує Кондера. І чує інший крик, дикий, хрипкий:

— Надвір їх! До води!

Музики завагалися, змовкли, та Балч, не уриваючи танцю, гукає:

— Грайте!

Агнешка зачепилася ногою об пляшку, що котилася по підлозі, і, втративши рівновагу, зависла на руках у Балча. Вся кімната кружляє якось затуманено в її очах, ідуть обертом двері її кімнати, саме в цю мить відчинені, а з ними й постаті трьох її друзів все ближчі й ближчі. Стах підбігає до неї, щось кричить, вириває її руку з руки Балча. Гук пострілу загасив світло — з тонким дзенькотом сиплеться скло розбитої лампочки. Балч випустив Агнешку і кинувся у вируючий тлум. Вихід на ганок запруджено, звідти долітає метушня та благальні крики хробричан, котрих уже виволікають надвір. Агнешку, запаморочену лютим танцем, Стах майже виносить. Ледве усі четверо вбігли до кімнати, як зненацька кимсь кинуте скло розбризкується, вдарившись об протилежну стіну. Друзі з переляку замикають за собою двері. Тікати! Через вікно! Іза тицьнула Агнешці приготовлений несесер і вистрибнула перша. Стах і Толек помагають вже Агнешці. І ось, нарешті, всі добігають до мотоциклів.

Недалеко в темряві у вирі лютої сліпої бійки борсаються тінеподібні постаті. Чути звуки ударів, здавлені прокльони, стогін — і з того всього раптом виривається несподівано високий, страшний, плачем пройнятий крик:

— Люди-и-и!..

— Пустіть мене! Батьку! Тату! — то розпачливий голос Ромка.

Агнешка рветься від Стаха, нібито збиралася бігти на ті зойки про порятунок. Стах хапає її, притримує і силоміць, мало не поваливши, садовить на мотоцикл.

— Швидше!

— Рятуймо їх!

— Божевільна! Сідай же!

Одночасно ревнули два заведені мотори. Дві мітелки світла. Підстрибують від стартових поштовхів голови Ізи й Толека. Людський тлум, неначе рухома грудка попелу, повзе до затоки. Мотоцикл зривається з місця — Агнешка ніяк не дасть ради своєму несесерові. І нараз думка як блискавка: «Колумб»! Її суденце, підвішене біля лампочки!

— Почекай!

— Ах, швидше ж!

Зсувається з сидіння, втрачає рівновагу, заточується, чує, як Стах лається, гальмуючи. Хтось її підтримує й обертає до себе обличчям. Хто саме, відчула на мить раніше, аніж впізнала.

— Та йди вже ти! — сердито підганяє Стах.

Озирнувся й на якусь хвилю закам’янів. Агнешка не здатна ані сказати щось, ані поворухнутися. Кілька секунд — як непробудний сон. Потім кілька сильних ударів мотора, розірваний пук світла над вулицею і повний гніву окрик:

— Сама хотіла!

Поїхав. Чорна постать, сповита в рев і гудіння, ведена смугою світла, зникла в нічній пітьмі. Тільки ще по дахах і кронах дерев погойдується щораз блідіший та блідіший відблиск.

Балч нахиляється, підіймає несесер і крізь вікно кидає його до Агнещиної кімнати.

— Чому це ви, пані, не втекли із тим мальованцем? — запитує тихо, тепло, майже сердечно.— Я ж не затримував, а мальованець прохав...

Ошелешена Агнешка не усвідомлює ані його слів, ані що сталося. Повільно прояснюються в змученому мозку спогади, образи.

— Там... їх волокли до води... мордують...— І з криком, з розпачем: — Робіть же щось!

Балч перехиляє голову набік і беззвучно сміється.

— Обізвалося сумління,— ще мить, і було б по ньому.

— Ви чуєте? Ще б’ються. Рятуйте їх! Забороніть!

— Не варто. Не мордують — не замордують. Помірна акція серця. Пульс нормальний.

— Потвора!

— Це ви кажете? Браво! Ідейна вчителька! Важке місце — це справа честі. Отож-то. Забудьмо про війну, завтра буде краще. Чудово! Ви показали, як це робиться. З тим Колумбом на мотоциклі. Спочатку пікнік на пляжі, сам на сам, а потім — в ноги. Мальованець — чорт з ним... Але ж ви, пані... Соромно, товаришко Жванець. Сором. Одне тільки скажу: танцюєте, як балерина!

Збентеження Агнешки, хльоснуте насмішкою, перетворюється в гнів:

— А ви? А ви — що? — говорить скоромовкою, захлинаючись від обурення.— За яким правом ви мене оскаржуєте, ображаєте? І моїх гостей! Що ви зробили із цього шкільного приміщення? Кубло! Що ви зробили з тих людей? Дикий тлум! Не дотримали жодного слова, жодного! Ах, і познайомили ж ви мене із батьками, красненько дякую! Ви маєте мене за ідіотку! Навчання розпочнеться