Вільгельм Мах - Вчителька, дочка Колумба

бо якесь раптове безсилля не дає їй іти. Аж заточилася на порозі, така хвиля гамору, диму, мутного диму й буфетного чаду вдарила їй в обличчя. Спокійно. Ти ще побачиш, Балче, як танцює польку міське зіллячко, як танцюють польку в моїй далекій Волічці...

— Хто не п’є — танцювати! — гукає Балч.

Густий чоловічий тлум біля стойки не чує його. Льоді допомагає і Януарій, бо одна вона не справилася б. І повні, і порожні пляшки з’являються й зникають незвичайно швидко, як незвичайно швидкі і замовлення захмелілих дядьків.

Коваль сердечно обнімає Кондеру, аж надто сердечно, і той аж угинається під його вагою. Тут же, поряд, Макс своїм залізним киктем заохочує до частунку другого делегата, засльозеного, що раз по раз кашляє.

— Пий, брате...— Макс вправно підхоплює склянку, підтримуючи її шкіряною ув’яззю протеза, підносить до губ, а другою рукою поїть свою жертву.

— Пий, брате...— вторить йому Жерар і доливає Кондері.

— Ще по одній! — запрошує Пащук, стукаючи іще раз, і сильно, своїм дерев’яним киктем.

— Не пийте вже, тату,— прохає Ромко. Він і Тереся ледве пробилися до двох хробричан, силкуються звільнити їх від надмірної гостинності.

Несподівано біля Тересі з’явився Мундек Варденьга. Його старанно прилизана чуприна розпатлалася, між пасмом волосся видно спітнілу, руду залисину. Очі йому заслало якоюсь мутною гарячкою.

— Що ж це, колего, за диверсія? — зачіпає Ромка.— Батькові забороняєш?

— А ти не втручайся!— накидається на нього Тереся.

— Що, колего, подобаються вам наші донни, га?

І ніби взаємно, га? — пробираючись все ближче і ніби не розчувши слів Тересі, цідить Варденьга. Його заглушує вигук коваля:

— Януарію! Ще дві пляшки, курдоннер!

І майже водночас Зависляк почув своє ім’я, вимовлене тихо, владно. Глянув — Семен. Семен коротким, низьким рухом руки забороняє: досить! І не зводить з Зависляка впертих, рішучих очей.

— Досить! — говорить Януарій. Хоче забрати з-перед чоловіків недопиту пляшку, але коваль хапає його за руку, тисне все міцніше.

— Облиш, Януарію, бо посваримося. Пий, Кондеро!

— Брате! — стогне Кондера.— П’ю,— тут він нараз виплюнув ковток горілки разом з густою слиною.

— Слухай, Жераре,— тепер Семен шепче просто у вухо схиленому до нього ковалеві.— Спровадьте усіх трьох — і відпустіть.

— Хто це сказав? — не вірить коваль.

— Комендант.

Якусь хвилю пильно дивляться один на одного, і Семен зненацька бентежиться, одводить очі.

— Ти, зраднику! — відштовхує його Жерар. І знову повертається до Кондери: — Пий!

— Пий! Пийте! — повторює Макс і Пащук.

Під вікнами Агнешки уже чекають споряджені, готові до від’їзду мотоцикли. Це вдалося, ніхто не звернув уваги. В кімнаті Іза майже навпомацки спаковує, що під руку потрапить. І це вдається. Ніхто їх не пильнує, бо, хто не зайнятий своїми справами, топчеться на ганку, Щоб подивитися, як війт і нова вчителька танцюють польку. Шалена полька! Під натиском все швидшої, дедалі розгонистішої мелодії пара за парою виходять з кола. На опустілій середині зали нестримно кружляють тільки Балч з Агнешкою. Він тримає її міцно за талію, вона, трохи перехилившись набік, швидкими півколами наганяє його дикі, все дикіші повороти. Він, нібито заворожений все наростаючим шалом танцю, здається, не відав, що таке втома, вона — була люто завзята. Це вже не танець, це — боротьба.

А біля буфету, хоча й поступово, посилюється гомін, розпалюються пристрасті. Ромкові Кондері, котрого вперто зачіпає Варденьга, приходить на допомогу Юр Пащук.

— Відчепися від нього,— застерігає Мундека поки що спокійно, хоч очі його погрозливо звужуються.— Відійдімо, я щось скажу.

— Швагра борониш?— насміхається чепурун.— Одного колеса шпиці. Ні, братику, не буде так.

— Як? — поблискуючи білими зубами, допитується Юр.

— А так! — Варденьга коротким, несподіваним ударом гатить у груди молодого Кондеру.

Юр відхиляється назад і, широко розмахнувшись, затоплює Мундека в обличчя. Той заточується, розпихає сп’янілий тлум і падає під ноги ковалеві. Тереся скрикує. Коваль, на мить облишивши Кондеру, кричить Юрові:

— Хробричанина захищаєш? Ти, негіднику!

— Пустіть мене, сина б’ють! — стогне Кондера.

— Тихо, брате,— заспокоює його Пащук.— Мій син... твій син... Облиш. Пий.

— Я плюю на вашу кузню! — відказує ковалеві Юр.— Більше мене не побачите!

— Я тобі стулю писок, цуцику, але хай вже завтра.

Пащук дочув, насупився:

— Делікатніше, Жераре. Не ображай!

— Тату,— гукає Юр,— передайте йому: йду на роботу до Хробриць.

— На роботу. У ліжку,— недовірливо бурчить старий Пащук.

— Чуєте? — лютує коваль.— До Хробриць іде, курдоннер! Переманили!

Мундек Варденьга тим часом підвівся, пригладив чуприну і зненацька, вклавши два пальці до рота, пронизливо свиснув:

— Хло-о-опці-і-і...

— Тікай, Ромку! — жахається Тереся.

І не диво: буча все розгорялася. Варденьга