Ірина Сергіївна Потаніна - Ну чисто янгол!

— Залиште це мені! — раптом зажадала «неуклюжа», й няні без заперечень розчинили дверцята її позолоченої клітки. — Розійдіться! — «неуклюжа» вийшла на прогулянку.

Вражаюче легко вона пробіглась краєчком стіни й примудрилася завдати всім драбинам непоправних втрат. Щоправда, при цьому ще трішки пошкодила кладку стіни й ненавмисне зламала зо два зубці на вежі. Няні насилу спіймали її та запхали назад у клітку.

Унизу стурбовано перезиралися олив’яні солдати.

Запитаєте, що витворяла в цей час я і чому не зупинила олив’яних у якийсь простіший, вигаданий на ходу спосіб? Відповідаю: була дуже заклопотана. Кожні дві хвилини я голосно репетувала чудовиськам: «Стійте!» А потім приходила до тями й набиралася сили для наступного крику. Зізнатися, ледь сама від себе не оглухла. Це було жахливо! З кожним разом сили, щоб репетувати, меншало…

— Страх який! Що буде, якщо я зараз зірву голос?! — з жахом прошепотіла я. Відчуваючи, що ось-ось вкотре вичерпається термін дії закляття. І відразу почула хихотіння мерзенного страху, який зловтішно кривився, віддаляючись…

О ні! Чудовиська знову атакували. Ми опиралися з останніх сил. Спляча красуня хропла, «неуклюжа» рвала волосся на атакуючих, Ведмедик дряпалася й кусалась, я хрипіла й не мала більше змоги бодай щось начаклувати, однак теж була вже в рядах бійців. Ми непоправно й однозначно програвали.

— Ет, де наше не пропадало! — раптом зарипіла Баба Яга і зробилась несподівано величезною та громоголосою. — Чого витріщаєтесь? — огризнулася відразу. — Отепер, уважайте, що вам поталанило: витрачу всю накопичену енергію на ваш захист. А наступного разу все одно омолоджувального зілля з псуванням начаклую і Принца на собі оженю.

— Але ви ж не хочете заміж, Бабусю! І потім, ви ж не любите його! — ледь чутно почала свою вічну суперечка виснажена Царівна.

— Не люблю! — легко погодилась Яга. — Тому й оженю. Щоб мучився! Знаєш, як зі мною жити кепсько? І стра-ашно! — з цими словами Баба Яга зросла ще більше. Коли зайняла собою вже всю стіну замку, тихенько потягла носом і… оглушливо чхнула. Буревій небувалої сили вмить відкинув нападників. Баба Яга стомлено зітхнула та повернулась до колишніх розмірів.

— Усе, що я могла зробити. Ось вам кілька хвилин відпочинку… Втім, що це я «вам, вам»… Нам, якщо вже бути чесною, — тут Баба Яга стала у войовничу позу та грізно примружилася: — Чаклувати я тепер довго не зможу, а ось п’ятою в око комусь заїхати ще сили знайду! Ну, нападайте, рідненькі! — один із «рідненьких» — досить великий і міцний вояк — ризикнув і був відразу перекинутий на спину спритною підніжкою. І як тільки Яга це зробила? З наступним вояком, що підбіг ближче, я вирішила спробувати те саме. Це ж треба — вийшло!

На щастя, основна маса «рідненьких» була поки що далеко.

Звичайно, цих кількох хвилин не досить було для повного відновлення наших сил, але їх цілком вистачило, щоб новий наш помічник устиг підбігти до нас.

— Не сміти кривдити прекрасних дам! — розмахуючи величезним дрюком, Снігова Людина взялася відганяти від стін чудовиськ, саме коли ті знову наблизилися. Дракон, який спостерігав за битвою більше збоку, раптом пожвавішав:

— Ах ти, зраднику! Зжерти тебе треба, та ангіну підхопити боюся! Ти що це надумав?!

Але Снігова Людина не реагувала на докори. Із чистим серцем і відважною душею вона захищала те, що здавалося найбеззахиснішим і найкращим.

— Нічого собі! — Баба Яга дивилася на Єті, широко роззявивиши рота. — Оце так-так!

І тут запала пітьма. Раптово, без попередження, не зважаючи ні на які плани наших ворогів.

— Відбій! — голосно протрубили в тилу ворога. — Уночі потрібно спа-а-ати!

— Ур-ра! — закричали всі ми. — Пе-ре-емо-ога-а!

Я боялася радіти разом з усіма. Для того, щоб перемога була остаточною, нам мусило добряче поталанити. О, як я сподівалася на це везіння!

— Справа в тому, що, як вичитала Віра, за Законами Обставин, замок, який зумів витримати облогу понад місяць, вважається неприступним, — пояснювала Принцеві та Сніговій Людині Царівна. — Якщо Його Часовість, коли кукурікатиме, назве завтра потрібну нам дату, ми виявимося в загальновизнаному неприступним замку. А виходить, зможемо диктувати свої умови. Зможемо вимагати скасування деяких Законів Обставин. Тільки б Його Часовість назвав дату, яка була б пізніше за місяць від сьогоднішнього дня!

Ну що вам сказати? Ми перемогли. Не знаю вже, що там снилося Його Часовості, але на ранок він оголосив усім дату з такого далекого майбутнього, що я відчула себе Динозавром.

Щасливі, досі ще не вірячи у свою перемогу, всі ми стояли на стінах замку, радісно обіймалися та завзято тисли одне одному руки. Щойно в нас був сеанс зв’язку з Королем. Той визнав нашу перемогу й дуже просив покинути неприступний замок і повернутися до обов’язків учасниць конкурсу. І ще він сказав, що придумав чудовий компроміс, аби вдовольнити наші інтереси й водночас не порушити Волі Обставин.

— Вчинимо так, як частенько роблять у реальному світі. Нехай у нас буде багато номінацій. Тоді всі фіналістки стануть переможницями, їсти нікого не доведеться.

— Яке мудре рішення! — не без глузування заахкала я. — І як тільки воно спало вам на думку?

— Ну, я ж правитель. Я повинен уміти шукати варіанти, — нітрохи не збентежився Король.

— Не гнівайся на нього. Він просто дурний. Живе так, як пропонують йому Обставини, — тихенько шепнула мені Царівна. — Коли я стану Королевою, обов’язково викоріню