Данило Борисович Яневський - Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька

НКВС, який надихає на політичну діяльність ветерана австро-угорської армії, командира Січових стрільців, вождя УВО та ОУН, – це, безперечно, щось особливе! Як Судоплатов «закріпив у вірі» українських націоналістів?

«Підводили» Судоплатова до Коновальця поступово, крок за кроком. Ланцюжок тут, вірогідно, був такий.

Перший крок зробив один із соратників Коновальця та Сушка по корпусу Січових стрільців, такий собі «Хом'як» – «старий УСС» і «старшина корпусу СС», який «добре знав» Коновальця і Сушка, був інтернований у Любарі, а в 1921 р. був у «галицькому полку» (тобто в Червоній українській галицькій армії, до якої 12 лютого 1920 р. зголосилися вояки власне Галицької армії, що перейшли на бік Совєтів. – Д.Я.). Після того «Хом'як» учився у Харкові на «спеціальних фінансових курсах» і «від того часу аж до останніх днів працював у Харкові в будівельному тресті як фінансист-економіст». Де, мабуть, і був завербований чекістами.

Сам Судоплатов у своїх мемуарах називав цього чоловіка Лебедем. 1920 р., – стверджував чекіст, – Коновалець направив Лебедя «на Україну для організації підпільної сітки ОУН. Але там його заарештували. Вибір перед ним був простий: або працювати на нас, або вмерти. В Берліні, – стверджував Судоплатов, – Лебідь зустрічався з полковником Александером, попередником адмірала Вільгельма Канаріса на посаді керівника німецької розвід-служби на початку 30-х років, і дізнався від нього, що Коновалець двічі зустрічався з Гітлером, який запропонував, аби декілька прихильників Коновальця пройшли курс навчання в нацистській партійній школі в Лепцигу».

Збрехав тут Судоплатов: Александер ніколи не був попередником Канаріса на посаді керівника військової розвідки. До адмірала цю посаду з липня 1932 р. по січень 1935 р. обіймав такий собі фрегатен-капітан/капітан цур зее (тобто капітан ІІ рангу/капітан І рангу. – Д. Я.) Конрад Патциг,[105] якому і наслідував Канаріс. Отже, якщо Коновалець і зустрічався з канцлером Німеччини, то могло це бути тільки в період між тим, як той обійняв посаду керівника уряду (30 січня 1933 р.) і до відставки Патцига, тобто до 2 січня 1935 р. При цьому ніяких документальних підтверджень про ДВІ зустрічі Коновальця і Гітлера наразі невідомі. Як і немає достовірних даних про осередок ОУН у Ленінграді, члени якого переховували, за Судоплатовим, «свої архіви» не де-небудь, а в бібліотеці Салтикова-Щедріна! Чекісти, – переконує читачів Судоплатов, – знали про це, але змогли знайти архів лише 1949 року!

Конрад Патциг – попередник В. Канарка на посаді керівника абвера

Читаємо спомини Судоплатова далі: «Я їхав за кордон, – стверджував він, – як «племінник» Лебедя, нібито для допомоги в його роботі. Лебідь, – веде далі чекіст-терорист, – не знав про те, що на нас працює ще один агент, Полуведько,[106] головний представник Коновальця у Фінляндії. Він жив по фальшивому паспорту в Гельсінкі, де організовував контакти між українськими націоналістами у вигнанні та їх організацією у Ленінграді».

Інші джерела називають Лебедя Пригодою та Найденком, але суть справи це не міняє. Саме він, Хом'як-Найденко-Пригода-Лебідь, після того як Микола Сціборський «написав листа до Коновальця, інформуючи про приїзд Хом'яка-Найденка і про розмови з ним», став тією особою, яка відрекомендувала убивцю його жертві.

Хто, коли і навіщо «замовив» убивство Коновальця?

Розповідаючи про підготовку замаху на вождя ОУН, Судоплатов називає його прямих замовників. Це – Йосип Сталін, перший секретар ЦК КВП(б)У Станіслав Косіор та голова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Георгій Петровський. Згідно із Судоплатовим, двоє останніх «замовили» лідера ОУН у листопаді або в грудні 1937 p., хоча «більш за все вони переймалися проголошенням незалежної Карпатської Української республіки, що тоді передбачалося», а не убивством Коновальця.

Це – ще одне дивне місце в цитованих споминах. Проголошення незалежності Карпатської України сталося, як відомо, 13 березня 1939 р. Стало це можливо тільки після підписання ЗО вересня 1938 p. y Мюнхені угоди між Великою Британією, Італією, Німеччиною та Францією про передачу Судетської області Чехословаччини до німецького Рейху, а окупація решти країни сталася 14 березня 1939 року.

Отже, маємо ще одне нестикування у судоплатовській хронологи подій: не могли в листопаді/грудні 1937 р. керівники УРСР передбачити Мюнхенську угоду, яка сталася через 9 місяців після зустрічі, що описує убивця Коновальця! «Через тиждень» після зустрічі в Києві з Косіором та Петровським, – пригадує Судоплатов, – у Москві «Єжов (на той момент – голова НКВС. – Д. Я.) в одинадцять вечора знову привів мене до кабінету Сталіна. Цього разу там знаходився Петровський, що мене не здивувало», – підкреслив мемуарист. «Всього за п'ять хвилин виклав я план оперативних заходів проти ОУН, підкресливши, що головна ціль – проникнення до абвера через українські канали, оскільки абвер є нашим головним супротивником у майбутній війні. Сталін, – стверджує він далі, – попросив Петровського висловитися. Той урочисто оголосив, що на Україні Коновалець заочно засуджений до смертної кари за найтяжчі злочини проти українського пролетаріату: він віддав наказ і особисто керував стратою революційних робітників киеївського «Арсеналу» в січні 1918 року».

Цитую далі: «Сталін перервав