Жюль Верн - Чорна Індія

– Що ти хочеш тим сказати?

– Нічого, нічого!.. Та тоді небезпечно було запускатися в нову копальню! Так! Дуже небезпечно, Гаррі! Одного разу необережні люди зайшли в оте підземелля... Вони зайшли далеко... дуже далеко... Заблукалися!..

– Заблукалися? – повторив Гаррі, поглядаючи на Неллі.

– Так, заблукалися! – дрижачим голосом говорила Неллі. – Їх лампа погасла, і вони не могли знайти виходу...

– І там, замкнені десять днів, ледве що не згинули, Неллі! – крикнув Гаррі. – І якщо б Господь не був послав їм милосердне єство, може бути, ангела, котрий потайки приносив їм хліба, а відтак вказав дорогу тим, що йшли їх ратувати, вони не вийшли би з тої могили!

– Звідки ти це знаєш? – спитала дівчина.

– Тому, що ті люди були – Джемс Стар, мій батько і я, Неллі!

Неллі підняла голову, схопила за руку Гаррі і таким поглядом глянула на нього, що в ньому аж задрижало серце.

– Ти!?. – сказала вона.

– Так! – відповів Гаррі після глибокої мовчанки. – А цією, що їй винні ми своє життя, була ти, Неллі! Це тільки ти могла нею бути!

Неллі не відповіла нічого, схиляючи тільки голову на руки. Гаррі не бачив її ніколи такою зворушеною.

– Ті, що врятували тебе, Неллі, були вже обов’язані тобі життям! – додав він дрижачим голосом. – Невже ти думаєш, що вони можуть про це забути?

Експлуатація Нового Аберфайля давала великі доходи. Само собою розуміється, що Джемс Стар і Симон Форд, як відкривці нової, багатої копальні, мали видну участь в отих доходах. Внаслідок того і Гаррі став багатим женихом, та він і не думав покидати підземельну хатину. Він зайняв місце свого батька і пильно сповняв обов’язки наставника шахти.

Джек Ріян був гордий з того і тішився, що його приятелеви так пощастилося. Йому також велося добре. Вони часто стрічалися то в хаті старого Форда, то на підземних роботах. Джек незабаром запримітив почування Гаррі до молодої дівчини, та цей не звірювався йому в нічому. Згадати треба, що Джекови дуже хотілося товаришити Неллі при її першому виході з підземелля на світ. Він хотів бачити її подив, одушевлення на вид усього, що досі було чуже для неї. Він надіявся, що Гаррі візьме його з собою, але цей досі й не згадував йому про те, і Джека це дещо бентежило.

Одного разу Джек спускався у копальню одною з шахт, при помочи яких лучаться долішні частини копальні з поверхнею землі. В такій шахті знаходиться рухома драбина, яка з’їздить вдолину, то підіймається вгору і в той спосіб дає можність без великого труду спускатися в копальню, чи видобутися з неї, – як кому треба. Він стояв на драбині і стрінувся на вузенькому помості з Гаррі, що піднімався вгору.

– Це ти? – кликнув Джек, остерігаючи товариша, освітленого лампами шахти.

– Так, Джеку! – відповів Гаррі. – І я дуже тішуся, що тебе бачу. Хочу тобі сказати...

– Я нічого й слухати не хочу, поки мені не скажеш, що там робить Неллі! – кликнув Джек Ріян.

– Неллі здорова, так що за місяць, а може й скорше, я надіюся...

– Женитися з нею?

– Ти сам не знаєш, що говориш Джеку!

– Можливо, Гаррі, та зате я дуже добре знаю, Гаррі, що зроблю!

– Що такого?

– Я сам оженюся з нею, якщо ти не оженишся! – сказав Джек і зареготався. – Неллі дійсно подобається мені! Молода, добра дівчина, ніколи не виходить з копальні, як вимріяна жінка для гірняка! Вона сирота як і я, і якщо ти не маєш намірів, а вона згодиться...

Гаррі поважно глянув на приятеля, не спиняючи його мови.

– А не розбуджує в тобі заздрости це, що я сказав, Гаррі? – спитав Джек.

– Ні на хвильку, Джеку! – спокійно відповів Гаррі.

– А якщо ти не оженишся з Неллі, так ти не можеш жадати, щоби вона полишилась незамужньою?

– Я нічого не жадаю.

– Як ти думаєш, чи говорив я це поважно про Неллі?

– Ні, Джеку!

– Ну, а як я тепер поважно зроблю те, що казав?

– Ти?

– Слухай, Гаррі, я дам тобі добру, приятельську раду!

– Говори, Джеку!

– Так ось: ти любиш Неллі, твої родичі люблять її, як свою дитину,