Аліна Миколаївна Болото - Вдова узурпатора

— Ваша високосте, їхня високість просять вас пожалувати!..

Розвів мороку з титулами й не заплутається!

Принц гарцює на своєму білосніжному, оглянувся, пришпорив коня й рвонув уперед, свита — за ним. Пилюка — стовпом.

Вісь у мого засобу пересування переломилася десь близько полудня. Номат сам під’їхав до екіпажа, біля якого метушилися кучер з начальником варти:

— Поламалася?

У переляканого стражника позеленіли вуса:

— Поламалася, ваша високосте! Зовсім нова!

— Нова? — принц уважно подивився на мене.

Ягусе-Ягусе, що ж ти робиш! Звідки мені знати, як у них тут з відьмами обходяться?

— От бачите, ваша високосте, їхати ні на чому, а ви поспішаєте. Я залишуся й почекаю, поки вісь полагодять.

— Тут ви не залишитеся, — спокійно запевнив принц, — але й чекати вашу колимагу ми не будемо. Агов, хто-небудь, дайте принцесі сумирного коня!

Найспокійніший кінь сказився вже близько шостої вечора, коли подовжилися тіні, які бігли за нами слідом. Найсумирніший кінь хвицнув так, немов побачив вовчу зграю, і помчав прямо до річечки, яка текла неподалік. Витягнуту кінську шию простромила пущена принцом навздогін стріла. Каскадери у фільмах падають красиво, боюся, я виявилася поганим каскадером. Але удар об землю був підозріло слабким.

— Молодець! — прошипів над вухом знайомий голос. — Тепер вимагай лікаря.

Ах так! Навіть мої сварки із принцом на руку Ягусі? Як мені це все набридло!

— Де принцеса?! Де, я вас запитую?!

Чого розкричався? У соломі сидить твоя принцеса, «зовсім випадково» стіг на шляху виявився! Цікаво, а бажання принца неодмінно притягти мене на турнір теж Ягуся підстроїла?

Коли я нарешті виплуталася з соломи, зіштовхнулася зі скуйовдженим Номатом. Його високість був трохи блідий, але цілком бадьорий і, як і раніше, сповнений рішучості.

— Сідайте на мого коня!

— Ви навіть не спитали про моє самопочуття? Я не маю наміру сьогодні сідати в сідло!

Мить Номат дивився мені в очі, потім обернувся й свиснув по-розбійницьки, з переливом. Через стіг вилетів білосніжний кінь і став як укопаний перед нами.

— Не мене, так хоч коня пошкодуйте! Він точно до місця не добереться!

Номат поправив сідло, що збилося, а потім легко, немов пушинку, відірвав мене від землі й опустив на спину королівського скакуна.

— Пішов уперед!

Скакун зірвався з місця, і тільки краєчком ока я встигла помітити, як Номат стягнув з коня офіційного посла й сунув ногу в стремено…

Напевно, Номат теж дещо розумів у чаклунстві: до початку турніру його кінь мав такий вигляд, немов і не скакав добу курними дорогами чужого королівства. Сам принц, щоправда, трохи змарнів, але бойового запалу не втратив.

Ледь гримнули труби, на широкому лузі зійшлися учасники турніру, а Флорестина зайняла місце в королівській ложі поруч зі своїм грізним батьком. Принцеса сиділа нерухомо, як мармурова статуя, і два локони, спускаючись на чоло, майже приховували її очі від цікавих поглядів.

Турнір згадувати у мене бажання нема, я не дуже розбиралася в деталях. Дзенькіт зброї, тупіт копит й іржання бойових коней глушили всі інші звуки. Лише час від часу ревіння десятка труб приносило звістку про початок нового двобою.

Номату щастило доти, поки він не зустрівся з Невідомим лицарем. Невідомий явно був слабший, зате бився з таким завзяттям, немов від результату сутички залежало його власне життя.

Двічі принц намагався вибити супротивника із сідла, двічі йому це не вдавалося, а на третій… публіка нічого не зрозуміла, але я ж бачила, як кинута чиєюсь сухенькою ручкою об шию білосніжного скакуна вдарилася жаба! Кінь став дибки, і принц не втримався в сідлі. Скинутий на землю, він миттєво опинився на ногах, але дзвінкий голос герольда вже оголосив переможцем Невідомого лицаря.

У цей момент я мимоволі подивилася на Флорестину й зойкнула: вона відверто сяяла. Зате король насупився ще більше, за його знаком герольд зажадав, щоб переможець назвав своє ім’я й титул.

— Олод Рюно, городянин.

От тобі раз! Ніякого титулу! Як посмітив простий городянин претендувати на руку принцеси?

Король у гніві піднявся:

— Стратити нахабу!

— Ні! — скрикнула принцеса. — Не чіпайте його!

З усіх боків варта кинулася до людини, яка посміла порушити древній закон королівства й дорівняти себе до шляхетної крові. Олод опустив забрало й вийняв з піхов опущений було туди меч.

— Не чіпайте його! — ридала в королівській ложі Флорестина.

Номат, ще не отямившись від поразки, обернувся на її голос, простежив за поглядом принцеси, потім мовчки витяг меч і кинувся в гущавину сутички.

А закінчилося це все драконячою навалою: прилетів Птер, схопив перелякану принцесу, виволік з юрби стражників Олода, змахнув крильми та й по тому.

Перебити всю варту Номат не встиг: король звернувся до нього зі свого глядацького ряду, щоб принц припинив побиття воїнів дружньої держави й кинувся б у погоню за драконом. На що Номат цілком резонно зауважив: «А летіть-но ви за ним самі!» — і пішов до мене.