Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи

Проте повертатися, як з’ясувалося, йому було нікуди. Мати померла 1918 року під час епідемії, батько пропив землю та господарство і працював лісником у сусідньому селі, брати та сестри розбрелися хто куди… Отож уже 5 листопада 1920 року Броз улаштувався механіком до майстерні Філіпа Баума в Загребі.

А що найважливіше, Броз повернувся з Росії не до Австро-Угорської імперії, а до Королівства сербів, хорватів та словенців, яке через кілька років отримало назву Югославія. Нова держава виникла шляхом приєднання до Сербії земель Австро-Угорщини, населених переважно південними слов’янами, а також поглинення Чорногорського королівства. Ейфорія, викликана звільненням з-під ярма австрійців та угорців та об’єднанням із «братами-сербами», серед хорватів та словенців дуже швидко минула. Адже всі панівні позиції в новоствореному королівстві захопила сербська еліта, рівень зажерливості та корумпованості якої був ще вищий, аніж у австрійських та угорських чиновників. Відтак майже відразу виникла досить потужна опозиція, а якщо точніше, навіть дві — хорватський та дещо меншою мірою словенський націоналістичний рух і комуністи, які на виборах до Установчої скупщини нового королівства в листопаді 1920 року здобули 59 місць із 419. Проте вже через місяць мандати депутатів-комуністів було анульовано, саму партію заборонено, а її керівників ув’язнено. Саме в цей важкий для югославських комуністів час Йосип Броз долучився до партійної роботи. З 1921 до 1925 року він працював механіком на млині в селі Велико Тройство неподалік міста Беловара, став членом місцевого окружного комітету компартії. З трьох дітей, що народилися в цей час у Йосипа та Поліни, двоє померли немовлятами, й вижив лише син Жарко 1924 року народження. Навесні 1925 року Броза було вперше заарештовано в Югославії. Незабаром він вийшов на волю. Але змушений був із родиною їздити по цілій країні в пошуках роботи. Саме в цей час у нього з’явилося партійне псевдо Тіто. Існує версія, що це прізвисько стало відбиттям видатних організаторських здібностей майбутнього маршала, який буцімто любив спершу сформулювати завдання, а потім авторитетно наказати комусь із однопартійців: «Ти це («ті то» хорватською) зробиш». Проте сам югославський лідер стверджував, що Тіто — просто звичайне хорватське прізвище, яке не означає нічого. Товариш Тіто поступово посідав дедалі вищі щаблі в ієрархії підпільної КПЮ — 1927 року став членом Загребського міського комітету, 1928-го — його секретарем. Того ж року його заарештували вже не на кілька днів чи тижнів, як у попередні рази, а «всерйоз і надовго». Тим більше, що Тіто здійснив зухвалу втечу прямо під час допиту в поліційній дільниці, і його було знову спіймано лише через кілька днів. Репортер однієї з белградських газет писав з процесу над Тіто: «Його обличчя належить до того типу, що чимось нагадує сталь. Погляд світло-сірих очей, схованих за пенсне, холоднокровний, спокійний, але енергійний». Тіто засудили до шести років каторги. Незабаром після вироку його дружина з сином із дозволу Йосипа виїхала до Москви. Каторжанин тим часом працював електриком на тюремній електростанції, а ще… був обраний секретарем парткому в’язнів каторжної тюрми суворого режиму Лєпоглав. Відсидів він свій термін од «дзвінка до дзвінка» — вийшов на волю лише 1934 року й був висланий під нагляд поліції до рідного Кумровца, звідки втік уже через чотири дні й перейшов на нелегальне становище, став одним із п’яти членів політбюро ЦК КПЮ, який базувався у Відні. Югославську компартію в цей час роздирали фракційні чвари, й нову «зірку, що сходила», відправили наступного року «від гріха подалі» в почесне заслання до СРСР як югославського представника у Профінтерні.

21 лютого 1935 року «австрієць Йозеф Гофмахер» прибув до Москви. Йому виписали радянський паспорт на ім’я Фрідріха Фрідріховича Вальтера, але взяли на роботу не до Профінтерну, а дрібним клерком до центрального апарату Комінтерну — політичним референтом з питань КПЮ в Балканському секретаріаті. Тіто дізнався, що його дружина за цей час закінчила Комуністичний університет національних меншин Заходу і працювала на партійній роботі спершу в Казахстані, а потім у Рязанській області. А 10-річний син Жарко тим часом перебував у дитячому будинку для малолітніх правопорушників неподалік Ленінграда. Оцього Йосип Пелагії вибачити не зміг. І хоча влітку 1935 року, коли Пелагія приїхала на курси підвищення кваліфікації до Москви, вони всі втрьох два місяці мешкали в Тітовому номері в готелі «Люкс» (який було перетворено на гуртожиток для працівників Комінтерну), склеїти родину, яка практично розпалася, не вдалося. Шлюб було розірвано за взаємною згодою. Проте 1948 року, коли Тіто виявився «кривавим фашистом», його колишню дружину було заарештовано, й вона провела 10 років у сталінських таборах.

Югославську компартію в Комінтерні вважали слабкою та маловпливовою. Тим більше, що боротьба за владу всередині цієї партії носила надто жорстокий характер, навіть як для комуністів. Відтак у жовтні 1936-го Тіто отримав від Комінтерну відрядження до Парижа, куди на той час переїхав з Відня нелегальний ЦК КПЮ, щоб «розібратися на місці» й поінформувати Москву. Напередодні від’їзду Тіто зареєстрував шлюб із своїм новим коханням — німецькою комуністкою-політемігранткою Люцією Бауер, яка теж працювала в Комінтерні. На неї він залишав сина Жарко. Проте 1937 року Люція «виявилася» агентом гестапо, була заарештована й розстріляна. Й мало не потягнула за собою в небуття й самого Тіто під час його наступного приїзду до Москви. Тим більше, що у другій половині 1930-х у СРСР було репресовано 800 тільки югославських комуністів.

Тим часом Тіто провів місяць у Парижі, домігся відсторонення від влади першого секретаря ЦК КПЮ Горкича, якого було викликано до Москви й там розстріляно. Потім виїхав до Югославії, де почав створювати нове керівне ядро партії. До нього увійшли Кардель, Джилас та Ранкович, які стали найближчими співробітниками Тіто на багато років.

Проте «ярлик на князювання» в КПЮ ще треба було отримати в Москві. В серпні 1938-го Тіто знов у столиці СРСР. Тут він дізнався, що його дружина — «ворог», а син — знову в дитячому будинку. Він був змушений доводити, що не є «агентом гестапо», так само, як покійна вже Люція. Доповіді про стан справ у КПЮ й плани розбудови партії його змусили викласти письмово,