Мері Робінетт Коваль - Калькуляція зірок

був надійним, але я летіла на висоті шість тисяч футів, і мій паливний датчик раптово знизився до нуля.

— Над океаном? — Місіс Гібер від переживання притиснула руку до грудей. Раніше вона радувала нас розповідями про те, як завдяки героїчному використанню скла та пари врятувала свої призові троянди від Метеоритної зими. Шкода, що вона не була зацікавлена у вирощуванні овочів. Я тоді врятувала вечірку, спонукаючи Ніколь розповісти історії з війни. Те, про що я хотіла поговорити, було майже поруч. Наразі ми ще не чули про вторгнення попелиці.

Цю історію Ніколь я чула раніше, тому просто пила коктейль і насолоджувалася шоу, коли Ніколь вказала на неї доглянутим нігтем.

— Так. Над океаном. Ну, у мене не було іншого вибору, і я попрямувала до авіаносця і сказала їм, що заходжу на посадку.

— Ні! Без двигуна?

— Для мене це був острів серед океану. Коли я приземлилася, виявилося, що механік пропустив пошкодження у паливній магістралі. Ви повинні були чути, як начальник розпікав його. — Посадки без двигуна були частиною тренувань, але посадка на авіаносець була зовсім іншою кулькою воску. Вона вловила мій погляд і підморгнула. — Розкажи про Мессершмітт, Ельма.

Мені було зручно сидіти серед інших жінок і слухати, як Ніколь розповідає історії, але коли господиня запрошує взяти слово…

— О. Ну, ми не повинні були виконувати бойові завдання, оскільки це було занадто "небезпечно" для жінок.

Ніколь фиркнула і похитала головою.

— Не те, щоб німці могли знати, хто летить на літаку.

— Саме так. Отже, я доставляла Мустанг на авіабазу Амбер'є-ан-Багей, і тріо Мессершмітів з'явилося з нізвідки. — Натовп навколо нас зібрав кількох чоловіків, яких, як я сподівалася, ця тема не зацікавить, але все таки… раптом виявилося, що мене слухають дуже багато людей. Я відпила шампанське. — Майте на увазі, що я летіла на винищувачі, але на ньому не було боєприпасів.

— О ні. — Це сказав сенатор Варгін, який приєднався до своєї дружини. Він був кремезним чоловіком, який добре переносив вагу, з повною головою волосся, яке тільки починало сивіти.

— На жаль, так. У мене було достатньо часу, щоб по радіо викликати допомогу, а потім вони почали стріляти. Все, що я могла зробити, — це ухилятися в надії перевершити їх у маневреності. І як на зло день був абсолютно безхмарним. Але внизу була долина річки, яка проходила біля бази, і я подумала, що, можливо, зможу знайти там якесь прикриття.

Ніколь нахилилася вперед.

— Разом зі своїм набором проблем, тому що ви летите низько, і помилятися не можна.

— Але це було краще, ніж стрілянина. Тож я спускаюсь до долини з подарунком — німцем на моєму хвості, і ще одним, який прикриває його. — Я спробувала продемонструвати, де були інші літаки по відношенню до мене, не розливаючи напою. — Я поняття не мала, де третій. Все, що я намагалася зробити, — це використати річкові вигини, щоб вони не змогли стріляти по мені прямо по курсу, і молитись, щоб наші хлопці вчасно мене знайшли.

— І очевидно вони зробили це. — Ах… голос самововоленого самця.

Я повернулася у кріслі.

— Насправді, полковник Паркер, вони цього не зробили.

Звичайно, його запросили на вечерю. Сенатор Воргін лобіював космічну програму, тому, природно, він хотів би, щоб перша людина в космосі була її трофеєм-гостем, як Натаніель.

Ніколь розсміялася від шоку на обличчі Паркера. — Вона змусила одного з них вистрілити у другого, потім вліпила другого в скелю, і… що сталося з третім?

— Я його не бачила. Припускаю, що коли наші хлопці прилетіли, він утік.

— Зачекайте… — Паркер підняв руку. — Ви мені розказуєте, що збили два мессершміти без боєприпасів?

Приємний наслідок гніву в тому, що він перекреслює мою тривогу щодо того, що я стала центром уваги.

— Я мала перевагу у знанні місцевості, бо місяцями переправляла літаки і знала кожен поворот річки. Вони явно цього не знали.

— Я не вірю.

— Ви називаєте мою дружину брехуном? — Натаніель зробив заяву тим сердитим голосом, який завжди нагадує мені мого батька. Він стає дуже низьким і дуже напруженим. Прямо зараз він був таким напруженим, що ви могли би ним стабілізувати ракету. Він стояв трохи позаду мене, лише в декількох футах від Паркера.

— Ні, ні… Звичайно, ні, доктор Йорк. Я просто задумався, чи це справді був Месершміт. — Він чарівно і лагідно посміхнувся і підморгнув сенатору Воргіну. — Ви знаєте, якими збудженими можуть бути пані — один літак стає трьома. Біплан стає Мессершмітом. Можливо, сонце било в її очі у цей "безхмарний день"? Я впевнений, що вона не бреше, але, можливо, трошки прикрашає. Це все.

Я поставила бокал на найближчий стіл, щоб не зламати його ніжку в кулаці.

— О, полковник Паркер, ви такі розумні! І тому це повинно бути саме так, як ви кажете. — Поклавши руку на груди, я звернувся до Ніколь. — Ти так не думаєш?

Вона приєдналася до мене, як до найкращого крилатого товариша.

— Я впевнена, що ти маєш рацію. І подумати, що всі ці роки нас заплутували уламки. Той ув'язнений німець, мабуть, брехав про те, на якому літаку він літав, щоб виглядати краще.

— Отож бо! Я думаю, ти маєш рацію. — Повернувшись назад до полковника Паркера, я блиснула на нього. — Дякую вам, що ви нарешті пояснили мені все. Я відчуваю себе такою дурепою.

Можливо, це була моя тактична помилка. На обличчі Паркера з'явилися червоні плями, і вони були не від збентеження. Він нахилив голову, як бик.

— І все-таки. Небезпечна ситуація, в якій ви опинилися, демонструє, чому пускати жінок в зону бойових дій було помилкою.

— Мені цікаво, полковник