Ядвіга Жилінська - Жриці, амазонки та чарівниці

вершила такі визначні вчинки, що сучасним людям розповіді про них видаються казками. Щоправда, в часи, коли писав Діодор, царство амазонок вже сім століть як перестало існувати. Остання їхня цариця загинула під Троєю.

Федра

…А все-таки Тесей повернувся на Крит. (Хто раз ступив на острів Німфи, ніколи вже не зможе звільнитися від його притягання). Повертався, ставши зрілим мужем, ще повним сил, але не таким безтурботним, не таким певним себе, як тоді, кільканадцять років тому, коли ставав на арені до бою з Мінотавром. Здалека Кносс видавався незмінним. Лише зійшовши на берег Тесей помітив, що від давньої столиці не зосталось нічого, окрім мурів, а й вони повні були вирв та щілин. Невідомо, чи спричинив це час, дії якого ніщо протистояти не може, чи були то ще сліди нападу ахейців, але здавалося, що все місто розпадається, кришиться, розсипається. Тротуари й дахи були дірявими, двері не замикалися щільно, — либонь, перенесені з інших приміщень, тиньк на стінах лущився і відпадав кольоровими плямами, наче поїдений лишаєм. Але найбільше змінився вигляд мешканців Кноссу. Зникли барвисті спіднички, накучерявлене волосся, мальовані очі, золоті браслети та намиста з електрону, вивітрився дух олійок, який колись насичував повітря, шати та приміщення будинків. Вулиці смерділи козами, курячим послідом і перепітнілим одягом. На порогах домів вилежувались малі шолудиві пси, дзявкотливі та злі. (Образ цих вилинялих песиків застряг у пам’яті критян, наче колючка. Після здобуття Кноссу Тесеєм багато їх емігрувало з острова і попливло світами: хто до Малої Азії, хто за Гераклові Стовпи. І через століття додали вони зграю білих псів з червоними вухами завойовникові Аравну[63], що полював на душу Пуйла, чарами переміненого в оленя).

Ювелірні та зброярні були перетворені на каменярські майстерні, замість вишуканих перукарень та парфумних закладів стояли ятки з городиною, глиняним посудом та поношеним одягом. Втративши свій торговий флот, Крит з багатого острова, що підтримував контакти з усім світом, став глухою провінцією мікенських царств.

Тесей прибував на запрошення, а радше наполегливу вимогу Девкаліона, що не вмів здобути собі авторитету і послуху в підданих, — його розпорядження мешканці Криту пускали повз вуха.

Девкаліон приймав Тесея в одній із нечисленних сяк-так доглянутих зал палацу (найдобірніші речі забрала Аріадна і нині вони прикрашали палац у Афінах). Харчі для царського столу постачали афінські кораблі, що забезпечували військовий гарнізон у Кноссі, а хоча були ті харчі куди менш вишуканими, ніж страви, що їх колись подавано на стіл Німфи, все ж викликали гіркоту та ятрили поранену гідність критян.

— Ти сам бачиш, яке тут становище, — казав Девкаліон. — Я не маю ні війська, ні флоту, ні авторитету в підданих і, якщо хочу щось вчинити, мушу звертатись до Федри. Населення Криту вважає її спадкоємицею Аріадни, а мене — мікенським найманцем.

— Девкаліон перебільшує, як завжди, — перебив командир гарнізону, що мав старанно накучерявлене волосся, носив критську спідничку та пахнув олійкою зі знаком Каракатиці. — Але підтверджу: добре, якби ти забрав звідси Федру.

— Куди я повинен забрати Федру? — занепокоївся Тесей.

— До Афін, — відповів Девкаліон.

— Найкраще б ти з нею одружився, — заявив командир гарнізону. — Як тільки Федра стане царицею Аттики і залишить Крит, Девкаліон зможе заснувати нову династію та прилучити Крит до аттичної федерації.

— Насправді я вже одружений, — вагаючись промовив Тесей.

— Я думав, що цариця амазонок — твоя невільниця.

— У нас із нею син.

— Син невільниці не може бути спадкоємцем престолу в Аттиці. Інша річ — син критської царівни, — заперечив командир.

— А де ж Федра?

Федра лежала на лузі в тіні осокору та грала на флейті; або ж бігала лісом, боса, з розвіяним волоссям, або ж перебувала поблизу Диктейської печери, у платановому гаю. На день сонцестояння там палали багаття і лунав старовинний гімн, в якому об’являлася сама Велика Богиня.

Я лісова глибінь Я вогонь на вершині гори Я цариця Рою Я щит для кожної голови Я могила кожної надії.

Потім наступала ніч кохання, але ніхто не знав, чи обряд ініціації виконує сама Федра, чи одна зі жриць. Ніхто не знав нічого певного про Федру, окрім того, що вона одна-єдина на Криті поводилась так, наче ахейців на острові зовсім не було, а тим самим позбавляла їх тої влади, яку вони узурпували.

Викликана з Диктейської печери, з’явилася в палаці. Стала на славетній підлозі, де ще малою дівчинкою востаннє танцювала Танець Журавля, — у той день, коли Тесей подолав Білого Бика.

Троє чоловіків не зводили з неї очей.

Девкаліон дивився на сестру із розриваючим серце жалем, яке викликали в нього спогади про колишній Крит; командир гарнізону з тою особливою повагою, що її збуджують подолані, які не підлабузнюються до переможців; Тесей з тривогою та надією, що, може, Федра втамує його спрагу, яка мучила його від хвилини, коли він покинув материнський Тройзен і зіштовхнув зі скали Скірона, — аж до ночей, проведених у постелі з Антіопою, все наново ним силуваною.

— Ми покликали тебе… — почав Девкаліон.

Але Тесей перебив його:

— Залиште нас самих. Я хочу порозмовляти з Федрою сам на сам.

Коли вони зостались самі, він якийсь час придивлявся до неї, наче намагаючись оживити давній і не надто чіткий спогад.

— Федро, скажи мені, що ти любиш найбільше на світі?

— Крит.

— Я так і думав. Якщо ти хочеш, щоб Крит наново розквіт садами та палацами, щоб мав флот і пахучу олійку, і ювелірні майстерні та Ігрища, — мусиш вийти за мене заміж. Лише я спроможний повернути Криту давній блиск.

Заява Тесея справила на Федру значно менше враження, ніж він сподівався, а радше не справила жодного враження.

— Я думала, що цариця амазонок — твоя дружина, — сказала вона наче знехотя.

— Вона моя невільниця. У нас із нею син, Гіпполіт. Але, якщо ти станеш царицею Аттики, твої сини пануватимуть над Афінами та Критом.

— Це Девкаліон хоче, щоб ти мене звідси забрав. Але скажи мені, Тесею, чому ти бажаєш взяти мене за дружину? Яка твоя мета в цьому?

Це було — як усвідомив пізніше Тесей, — найдовше речення, сказане йому Федрою. Вона завжди дуже мало говорила. Тож пізніше він мало що міг згадати.