Галина Бабич - Професор Шумейко

Йонча, Кабздир, Гебгей, Звіриха (оце, може, як і наше, погане). Я зроду-віку поганих слів ні на дітей, ні на чоловіка, ні на сусідів не казала. І чого воно причепилося?

Отож Терешко довго парубкував, працюючи на сінопункті, і аби надати завершеності своєму парубоцтву, вибрав бабу Варку, старшу, з бідненьким посагом. Бабу особливою красунею в селі не називали, але ті очі кольору коричневої бурштини, що у спадок перейдуть до її дітей і онуків, надавали їй особливих чарів. І друге, що прочитав з своєю чотирикласною освітою дід Терешко в очах кольору бурштини своєї нареченої: ця ніколи не буде перечити. І справді. Усе своє життя баба Варка безвідмовно скорялася будь-якій дідовій забаганці, пам'ятаючи, що вона старша і з малим посагом. Просто заборонила собі щось перечити. Тут ми зробимо невеличку паузу, бо до баби Варки у двір прибігли сусідські діти з криком:

— Бабо! Ваш дід біля крамниці п'яний у калюжі лежить!

— І чого це так рано він... Сьогодні ж, здається, 9 Травня, день Перемоги, біля сільради мітинг буде, а він завжди в цей день виступав. Треба бігти, може, й не п'яний, може, і не в калюжі.

Хутенько заслонкою затулила піч, обполіскуючи руки після січки, і. до крамниці. Привели діда із двоюрідною сестрою Горпиною. Де їй одній подужати. Дід Терешко високий і міцний, а коли п'яний... (не знайду слова). Баба нервує.

— Щось треба робити, незабаром мітинг, школа он співає.

— Полю! — звернулася до онуки. — Пошукай, дитино, книжечку одну. У ній різні поради.

Оскільки в хаті книжечок було усього три: «Переяславська рада» Н. Рибака, «Німецько-український словник», який у війну забув комісар, то третю Поліна легко знайшла — «150 рецептов народной медицины».

— Бабо, вона?

— Вона, вона. Шукай, Полю, нащот протверезіння що сказано.

Поля послинила палець і стала гортати. Дід Терешко спав як убитий. Сестра Горпина скрушно похитала головою.

— Наче мітинг починається. Піду я, Варко.

— Сестро, поможи, не йди!

— Полю! А ти чого так довго шукаєш?

— То самі шукайте!

— От гадюченя! Наче не знаєш, що я не вмію читати!

Нарешті. Поради написані російською мовою. Подаємо так, як читала Поліна бабі Варці.

«Народные средства отрезвления пьяных: 5 капель нашатырного спирта растворить в стакане холодной воды и дать пьяному выпить.»

— Холодна вода є, нашатиря нема. Читай далі.

«... 20 капель.....спирта растворить в стакане холодной воды. Облегчение наступает немедленно».

Сестра Горпина не втрималася: чортівня якась, спирт на спирт. Що це буде?

— Шукай, дитино, ще!

«Взять голову пьяного так, чтобы ладони были наложены на уши. Быстро и сильно тереть оба уха. Прилив крови достаточно быстро приведет пьяного в сознание (хоть и относительное).»

Поля зрозуміла, що це те, що треба, бо баба Варка і тітка Горпина накинулися на діда, схопили за голову і давай терти щосили одна ліве, а друга — праве вухо діда Терешка. Враз дід прокинувся і не своїм голосом заревів:

— Ах ви... (далі я пропускаю). Що ви зі мною коїте? — Варко, ти ж знаєш, неси, стерво, буряковий квас!

Після глечика квасу дід був цілком працездатний. Глянув на ручний годинник (з Німеччини привіз) і. побілів. Мітинг закінчувався. Для цього не обов'язково було дивитися на годинника. На це вказував фінал: він у всі роки в нашому селі однаковий. Школа співає «Утро красит нежным светом», тоді за-диринчить мотоциклет голови сільської ради. Отже, усім можна розходитися з мітингу. І хоч ми жили недалеко від сільської ради, дід зрозумів — мітинг відбувся без його участі.

— Варко! А крім квасу у нас щось є?

— Ні краплини, — поклала на себе хрест баба Варка.

А тимчасом люди, розходячись, дивувались: і чого це сьогодні на мітингу не виступав Терентій Іванович (поза очі так називали іноді). Якийсь мітинг не такий.

Так повелося, що на День перемоги дід одягав, ні, спочатку таке: не пив, потім одягав білий чесучевий костюм, чіпляв на нього ордени й медалі та йшов до сільської ради. Нікого не слухав, не бачив, бажав одного — говорити і слухати себе самого. Виступав завжди третім, після парторга. Дід, як для села, був освічений, мав дзвінкий голос і прямий крутий характер. Тому говорив логічно, а головне — критично.

— Що з п'яного візьмеш? — виправдовувався малограмотний голова колгоспу Шульга.

І люди схвально кивали головами.

Це був 1947 рік, голод не тільки в нашому селі, а скрізь, та ще й непосильні податки. Сказати щось боялись, пошепки більше. І коли на трибуні (сам виходив) з'являвся Терентій Іванович, односельці знали — буде надзвичайна подія.

— Бив гадів-фашистів і буду! Подивіться, люди, скільки тих могил по селу, скільки кладовищ у Кокорі, Вовкотечі? Скільки