Кріс Тведт - За браком доказів

потайливість? Так, я розумію, пригода не на користь іміджу поліції, надто тепер, коли на порядку денному стоїть питання про перманентне озброєння патрулів, і всім богам на світі відомо, що нашому поліційному округові зайві скандали не потрібні. Але приховувати цю історію — верх непрофесійності! Що скажете, колеги?

— Ліпше запитай отого дурня, Ельдара Нурайде, — втрутилася Ґабріеллє Соммер. — То його блискуча ідея!

— Гаразд! Про що думав Нурайде?

— Про Еріку Гансен, — відповіла Ґабріеллє.

Розділ 26

Я витріщився на неї з роззявленим ротом.

— Вони коханці?

Вона вибухнула зневажливим сміхом.

— Якби ж то! Тоді я змогла б принаймні пояснити собі його поведінку.

— Ельдар — хрещений батько Еріки Гансен, — урвав її сміх Ґюннар Маркюссен. — Її батько був поліцейським. Кент Руал Гансен. Вони з Ельдаром були близькими друзями. Зналися, як пригадую, відколи разом прийшли служити в поліцію. Перед смертю Кента Руала Ельдар заприсягнув опікуватися Ерікою. Мені здається, Кент Руал серйозно тривожився за доньку, і не питай, чому.

— Може, мав підстави боятися, що вона гасатиме лісами з рушницею і стрілятиме в своїх колег, — жовчно завважила Ґабріеллє.

Маркюссен проігнорував її випад.

— Ельдар вважає, що тепер він Еріці за батька. Того вечора, за збігом обставин, він був на чергуванні. Щойно довідавшись про стрілянину, доклав усіх зусиль, щоб її ім’я ніде не спливло.

— Ото придурок, — пробурмотіла Ґабріеллє.

Ґюннар Маркюссен несхвально глянув на неї.

— Погоджуюся, рішення нерозумне, але Ельдар Нурайде — зі старої генерації. До своїх обітниць ставиться надзвичайно поважно. Принаймні він мав рацію, боячись витоку інформації, бо це, без сумніву, означало б кінець поліційної кар’єри Еріки Гансен.

— Натомість це означає кінець поліційній кар’єрі самого Ельдара Нурайде, — додала Ґабріеллє. — Яким би ідіотичним не був його вчинок, він усе ж мав свою причину. Чого не скажеш про тебе, Ґюннаре!

Маркюссен почувався, мов на гарячій сковороді.

— Я вже визнав, що недооцінив ситуації. А коли збагнув суть, було вже надто пізно. Я думав…

— Ти погано думав, — жорстко урвала його Ґабріеллє.

Ґюннар розтулив рота, мовчки стулив і втупився у стіл.

— Тобто Нурайде звільнено? — запитав я.

Головний поліцмейстер дискретно кахикнув.

— Як ви знаєте, у нас, у поліції, існують гнучкі умови для виходу на пенсію. Нурайде вирішив скористатися своїм правом негайно, від сьогодні. Я не заперечував.

— Зрозуміло! А як буде зі старшим інспектором?.. — я глянув на Ґюннара Маркюссена.

— Побачимо… Наш округ не може дозволити собі втрату відразу двох найкомпетентніших фахівців.

Нарешті мені почало просвітлюватися в голові. Поліція й далі не бажає розголосу цієї каламутної історії. Іншого пояснення, чому звільнили лише Нурайде, я не знаходив. Цього разу прикривали не Еріку Гансен, а всю поліційну структуру.

— Ви очікуєте від мене рота на замку? — з недовірою запитав я. — Та це… Я виконую свою роботу! Не моє завдання захищати поліцію Гордаланна від ще одного скандалу!

— Ні, не ваше, зате — моє, — знову озвався головний поліцмейстер.

Я вперше завважив відголосок гніву й розпачу в тоні поліцмейстера. Його посадили в начальницьке крісло, щоб він підтримував лад в управі поліції з низькою трудовою мораллю і поганою славою, а він не впорався.

— Послухайте, Бренне, я нічого від вас не вимагаю. Не маю такої влади. Прошу лише дати мені трохи часу.

— Часу — на що?

— Щоб достеменно з’ясувати, що трапилося. Щоб пом’якшити моральні збитки. Щоб якнайделікатніше подати цю історію, так, щоб преса не з’їла нас живцем.

— І як ви собі це уявляєте? Еріка Гансен сяде завтра у крісло свідка.

— Це не проблема. Ми перенесемо судове засідання, — сказала Ґабріеллє Соммер.

— На якій підставі?

— Стан здоров’я Маґнуса Саннторва. Якщо прокуpop і адвокат одностайно підтвердять, що підсудний перебуває в надто нестабільному ментальному стані, і тому треба почекати до більш слушного часу, суддя не матиме вибору.

— Можливо…

Ґабріеллє Соммер перехилилася через стіл до мене. З сухими губами й стертим макіяжем, вона стала майже схожою на нормальну людину.

— Суддя погодиться на перенесення слухання, навіть почувши правду. Питання лиш в тому, чи потрібне нам таке перенесення — ціною публічного скандалу?

Вочевидь, вона мала рацію. Але що мені до того, якщо навіть поліційна управа спалахне ясним полум’ям, а прокурор виставить себе блазнем при сліпучих спалахах камер?

— А якщо Еріка Гансен і є нашим убивцею? — запитав я.

— Ні! — рішуче відрубав Ґюннар Маркюссен. — Це неможливо! Гаразд, вона почала стрілянину, але ж через паніку. Навіщо їй убивати? Який сенс? Вона поліцейський, Бренне!!!

— Звідки з біса така впевненість? Ти сам щойно сказав, що того вечора вона подалася на хутір з рушницею!

— Рушниця не була знаряддям убивства. Ми, звісно, ж перевірили! Усі жертви вбиті зброєю, зареєстрованою на Сіверта Саннторва. До того ж, на прикладі й ствольній коробці відбитки пальців твого клієнта. Соррі, Бренне, але ти готовий видати бажане за дійсне, сподіваючись, що це змінить хід справи.

Я не встиг відповісти, бо втрутилася Ґабріеллє.

— Саме тому нам і потрібний час. Треба провести ретельне розслідування, перш ніж знімати підозру з Еріки Гансен.

Я по черзі обводив кожного поглядом. Обличчя Ґабріеллє Соммер ледь порожевіло й зраджувало її хвилювання. Ґюннар Маркюссен мав зморений і понурий вигляд. Він зустрівся зі мною поглядом, і на мить мені здалося, що в