Анджей Сапковський - Останнє бажання

— А тебе хто запитує, гівнюче?

— Від гівнюка чую!

— Заткнися, бо вперіщу кісткою!

— Сиди на своїй задниці, Краху, і мовчи!— крикнув Ейст Турсеах, перериваючи бесіду з Віссегердом.— Досить лаятися! Агов, пане Дрогодар! Талант пропадає! Щоб слухати ваш прекрасний, але занадто тихий спів, необхідна зосередженість і серйозність. Драйгу Бон-Дху, кінчай жерти й хлебтати! За цим столом ти нікого не здивуєш ні тим, ні іншим. Подуй-но в свої дудки й порадуй наші вуха пристойною бойовою музикою. З твого дозволу, шляхетна Каланте!

— О матір моя,— шепнула королева Геральту, у німому розпачі зводячи очі до стелі. Але кивнула, посміхнувшись природно й доброзичливо.

— Драйгу Бон-Дху,— проговорив Ейст,— зіграй нам пісню про битву під Хочебужем! Вона ж бо не підірве нашої довіри до тактичних дій полководців! І ще раз повідає про те, хто покрив себе нев'янучою славою в тому бою! Здоров'я героїчної Каланте із Цинтри!

— Здоров'я! Хвала!— ричали гості, наповнюючи кубки й глиняні кухлі.

Дудки драйгової волинки видали лиховісний гул, потім занили жахливим, протяжним вібруючим стогоном. Бенкетуючі заспівали, відбиваючи такт, тобто барабанячи, чим до рук трапило, по столу. Кудкудак жадібно витріщився на мішок із козячої шкіри, безсумнівно, зачарований думкою про те, як би включити моторошні звуки, що виривалися з його черева, у свій репертуар.

— Хочебуж,— сказала Каланте, дивлячись на Геральта,— мій перший бій. Хоч я й побоююся викликати дорікання поважного відьмака, зізнаюся, що тоді билися через гроші. Ворог палив села, які платили нам данину, а ми, ненаситні й жадібні, замість того щоб допустити це, кинулися в бій. Банальний привід, банальна битва, банальні три тисячі трупів, розкльовані воронами. І зауваж, замість того щоб посоромитися, я сиджу тут, пишаючись, що про мене складають пісні. Навіть якщо їх маломелодійний спів супроводжується настільки страхітливою, варварською музикою.

Королева знову зобразила на обличчі пародію на посмішку, щасливу і доброзичливу, піднявши порожній кубок у відповідь на тости, що летіли з усіх боків столу. Геральт мовчав.

— Продовжимо.— Каланте прийняла подане Дрогодаром стегенце фазана і почала його витончено обгризати.— Отже, ти пробудив у мені інтерес. Мені розповідали, що ви, відьмаки, цікава каста, але я не надто вірила. Тепер вірю. Якщо вас вдарити, ви видаєте такий звук, ніби викувані зі сталі, а не виліплені з пташиного посліду. Однак це жодною мірою не змінює того факту, що ти знаходишся тут, щоб виконати завдання. І ти його виконаєш не мудруючи.

Геральт не посміхнувся ні насмішкувато, ні єхидно, хоча було в нього таке бажання.

— Я думала,— буркнула королева, приділяючи, здавалося, всю увагу виключно фазанячому стегенцю,— ти що-небудь скажеш. Або посміхнешся. Ні? Тим краще. То чи можна вважати, що ми уклали угоду?

— Нечіткі завдання,— сухо кинув відьмак,— неможливо чітко виконувати, королево.

— А що тут нечіткого? Ти ж відразу про все здогадався. Дійсно, я планую союз із Скелліге й заміжжя моєї дочки, Паветти. Ти не помилився, припустивши, що моїм планам щось загрожує, а також, що потрібний мені, щоб цю загрозу ліквідувати. Але на тому твоя здогадливість і закінчується. Припустивши, начебто я плутаю професію твою із професією найманого вбивці, ти завдав мені болю. Урахуй, Геральте, я входжу до числа тих небагатьох владик, які абсолютно точно знають, чим займаються відьмаки й для яких справ їх слід запрошувати. З іншого боку, якщо хтось убиває людей так само спритно, як ти, нехай навіть і не заради грошей, він не повинен дивуватися тому, що настільки багато людей приписують йому професіоналізм у подібних справах. Твоя слава випереджає тебе, Геральте, і вона гучніша, ніж триклята волинка Драйга Бон-Дху. Та й приємних звуків у ній настільки ж мало.

Волинщик, хоч і не міг чути слів королеви, закінчив свій концерт. Застільники нагородили його хаотичною, гучною овацією й з новими силами кинулися винищувати запаси їжі й напоїв, віддавшись спогадам про хід різних битв і непристойним жартам про жінок. Кудкудак раз у раз видавав голосні звуки, однак неможливо було визначити однозначно, чи було це наслідування чергової тварини, або ж спроби полегшити переобтяжений шлунок.

Ейст Турсеах перегнувся через стіл.

— Королево, ймовірно, серйозні проблеми спонукують тебе увесь свій час присвячувати винятково хазяїну із Чотирирогу, але, я гадаю, пора б уже глянути на принцесу. Чого ми чекаємо? Не того ж, щоб Крах ан Крайт упився вкрай. А це вже близько.

— Ти, як завжди, правий, Ейсте.— Каланте тепло посміхнулася. Геральт не переставав дивуватися багатому арсеналу її посмішок.— Дійсно, ми зі шляхетним Равіксом обговорювали надзвичайно важливі справи. Але не хвилюйся, я присвячу час і тобі. Але ти ж знаєш мій принцип: спочатку справи, потім задоволення. Пане Гаксо!

Вона підняла руку, кивнула кастелянові. Гаксо мовчки встав, вклонився й швидко побіг по сходах, зникши в темній галерейці. Королева знову повернулася до відьмака.

— Чув? Ми, виявляється, надто захопилися бесідою. Якщо Паветта вже перестала вертітися перед дзеркалом, то зараз прийде. Тому слухай уважно, повторювати я не стану. Я прагну добитися того, що задумала й що ти досить точно вгадав. Ніяких інших рішень бути не може. Що стосується тебе, то в тебе є вибір. Тебе можуть змусити діяти за моїм наказом… Наслідки непослуху не бачу змісту розтлумачувати. Слухняність, зрозуміло, буде щедро нагороджена. Або ж ти можеш зробити мені платну послугу. Зауваж, я не сказала: «Можу тебе купити», тому що вирішила не уражати твого відьмацького самолюбства. Погодься, різниця колосальна?

— Розміри цієї різниці якось вислизнули від моєї уваги.

— То ти вже постарайся бути більш уважний, коли я говорю з тобою. Різниця, дорогий мій, полягає в тому, що купленому покупець платить на власний розсуд, а той, хто робить послугу ціну призначає сам. Ясно?

— Більш-менш. Припустимо, я вибираю форму платної послуги. Але тобі не здається, що мені слід знати, у чому ця послуга полягає?

— Ні, не слід. Якщо це наказ, то він, звичайно, повинен бути конкретним і однозначним. Інша справа, коли мова йде про платну послугу. Мене цікавить результат. Нічого більше. Якими засобами ти його забезпечиш — твоя справа.

Геральт, піднявши голову, зустрівся із чорним пронизуючим поглядом Мишовура. Друїд зі Скелліге, не спускаючи з відьмака очей, ніби в задумі кришив у руці шматочок хліба, впускаючи крихти. Геральт глянув на стіл. Перед друїдом на дубовій стільниці крихти хліба, зернятка каші й червоні уламочки панцира омара швидко ворушилися, бігаючи немов мурахи. І складалися