Стефані Маєр - Світанок

Нестерпно, коли Сем вимагає дотримання закону. Ненавиджу, коли в мене немає вибору. Коли я маю підкорятися.

Раптом я збагнув, що не сам. Що в моїх думках хтось є.

Весь час занурений у себе, — подумала Лі.

Краще це, ніж лицемірство, — відповів я подумки.

Браття, не досить? — мовив до нас Сем.

Ми замовкли, я тільки відчув, як Лі поморщилася на слові «браття». Які ми ніжні!

Сем удав, що нічого не помітив.

Де Квіл і Джаред?

Квіл із Кларою. Він відведе її до Клірвотерів.

Джаред збирався до Кім, — подумав Ембрі. — Дуже імовірно, що він тебе просто не почув.

Зграєю прокотилося буркотіння. Я заричав разом з усіма. Коли нарешті з’явиться Джаред, понад усякий сумнів, від і далі думками буде з Кім. А нікому не хотілося слухати, чим вони таким нещодавно займалися.

Сем сів, задерши морду, й тишу пронизало виття. Це був сигнал і водночас наказ.

Зграя зібралася за кілька миль на схід від мене. Крізь густий ліс я погнав до них. І Лі, і Ембрі, і Пол — всі прямували на заклик. Лі бігла найближче до мене, я навіть чув її стрибки неподалік у лісі. Ми мчали паралельно, бо обоє не хотіли дочасно перетинатися.

Що ж, ми не чекатимемо на нього весь день. Йому доведеться наздоганяти нас.

Що сталося, шефе? — поцікавився Пол.

Треба побалакати. Дещо трапилося.

Я відчув, що Семові думки крутилися довкола мене — й не тільки Семові, а й думки Сета, Коліна, Бреді. Колін та Бреді, молодняк у зграї, сьогодні чатували разом із Семом, тож вони знали те саме, що знав він. Але як сталося, що й Сет уже разом із ними і в курсі справи? Сьогодні-бо не його черга.

Сете, скажи всім, що ти чув.

Я поквапився, сподіваючись якнайшвидше дістатися місця збору. Чув, що й Лі побігла хутчіш. Вона ненавиділа пасти задніх. Вона завжди хотіла довести, що найпрудкіша.

Доведи, що це не так, — просичала вона, — тупак. І тоді вже погнала по-справжньому. Відштовхнувшись пазурами від суглинку, я наддав ходу.

Схоже, Сем був не в гуморі, щоб терпіти наші звичні змагання. Джейку, Лі, досить на сьогодні.

Але жоден із нас не стишив ходу.

Сем заричав, але промовчав. Сете?

Чарлі надзвонював усім підряд, поки не знайшов Біллі в мене.

Так, я з ним говорив, — докинув Пол.

Моє тіло мов струмом прошило, коли Сет подумки промовив ім’я Чарлі. Ось воно. Чекання позаду. Я ще додав швидкості, намагаючись контролювати дихання, адже зненацька легені мої немов застигли.

То яка ж то буде версія?

Отож він немов здурів. Уявіть, Едвард і Белла минулого тижня повернулися додому, і…

В грудях стало вільніше.

Вона жива. Принаймні вона не намертво мертва.

Я й не здогадувався, яка це велика різниця для мене. Весь час я подумки вважав, що вона вже мертва, — це я збагнув тільки зараз. Я усвідомив, що до кінця не вірив: вона може повернутися додому живою. Хоча насправді це не повинно мати значення, адже я точно знав, до чого все ведеться.

Так, брате, а ось кепські новини. Чарлі з нею побалакав, вона дуже засмучена. Сказала, що захворіла. Карлайл утрутився в розмову й повідомив, що Белла підхопила якусь рідкісну південноамериканську хворобу. І тепер вона на карантині. Чарлі просто дуріє, адже навіть йому не дозволили її навідати. Він кричав, що йому байдуже, нехай навіть він сам захворіє, але Карлайл був непохитним. Жодних відвідин. Повідомив Чарлі, що ситуація критична, але він робить усе, залежне від нього. Чарлі вже кілька днів кипить, але набрався рішучості подзвонити Біллі тільки зараз. Бо сказав, що голос Белли по телефону сьогодні був іще сумнішим.

Коли Сет завершив оповідь, у думках запала глибока мовчанка. Ми всі збагнули, про що йдеться.

Отже, для Чарлі вона помре від дивної хвороби. Чи дозволять йому поглянути на тіло? Бліде, непорушне, бездиханне біле тіло? Звісно, йому не дадуть торкнутися холодної шкіри — адже тоді він може помітити, яка та пружна. Їм доведеться чекати, доки вона здатна буде тримати себе в руках, доки зможе втриматися й не повбивати і Чарлі, і всіх, хто прийде на похорон. Скільки часу на це піде?

Чи її поховають? А потім вона вибереться назовні сама — чи кровопивці прийдуть по неї?

Зграя мовчки слухала мої міркування. Я-бо значно ґрунтовніше обдумав ситуацію, ніж будь-хто з них.

Лі та я вибігли на галявину майже одночасно. Хоча вона, звісна річ, була певна, що на півморди обігнала мене. Вона присіла поряд із братом, а я підбіг до Сема й став по праву руч від нього. Пол позадкував, аби звільнити мені місце.

Моя взяла, — подумала Лі, проте я заледве розчув її.

Цікаво, чому тільки я стою на чотирьох? Шерсть здибилася в мене на загривку, випромінюючи нетерплячку.

То чого ми чекаємо? — запитав я.

Ніхто не відгукнувся, але я відчував їхнє вагання.

Гей, що таке! Угода ж бо порушена!

У нас немає доказів — може, вона і справді хвора…

ОЙ, Я ВАС ПРОШУ!

О’кей, непрямі докази досить вагомі. Але ж… Джейкобе, — Се-мові думки текли повільно, він вагався. — Ти дійсно прагнеш цього? Це єдино правильний вихід? Ми ж бо всі знаємо, що вона сама цього хотіла.

В угоді нічого не говорилося про вільний вибір самої жертви, Семе!

А вона жертва? Ти можеш її так назвати?

Так!

Джейку, — подумав Сет, — вони нам не вороги.

Хлопче, стули писок! Те, що ти з доброго дива вважаєш цього кровопивцю якимсь бісовим героєм і фанатієш від нього, не змінює закону. Вони наші вороги. Вони на нашій території. І ми їх виженемо. І мені байдуже, що колись тобі сподобалося битися на боці Едварда Каллена.

А що ж ти робитимеш, коли Белла битиметься на їхньому боці, Джейкобе? Га? — поцікавився Сет.

Вона вже не та Белла.

То саме ти готовий роздерти її?

Я мимохіть здригнувся.

Ага, ти не готовий. То що? Змусиш когось із нас це зробити? А тоді зачаїш зло на нього на решту життя?

Я не…

Звісно, що ні. Ти не дозрів до цієї битви, Джейкобе.

Інстинкт узяв гору, і я з гарчанням поповз уперед, просто на розбишакуватого вовка з пісочного кольору шерстю, який сидів у колі навпроти мене.

Джейкобе! — застеріг мене Сем. — Сете, стули писок на хвилю.

Сет кивнув великою головою.

Чорт забирай, що я проґавив? — подумки вклинився Квіл. Він на всіх парах нісся до місця збору. — Чув,