Джейн Остін - Менсфілд-парк

Розділ тринадцятий

Вельмишановний Джон Йєтс, новий друг сім'ї, вирізнявся хіба що своїми успіхами у світському товаристві та звичкою розкошувати; він був молодшим сином одного лорда з помірним, проте незалежним прибутком; і серові Томасу його присутність у Менсфілді, безперечно, видалася б небажаною. Містер Бертрам познайомився з ним у Веймауті, де вони разом провели десять днів в одному товаристві, і на знак та на доказ дружби, якщо це можна назвати дружбою, містер Йєтс дістав запрошення по дорозі додому в будь-який зручний для нього час завітати до Менсфілду — і пообіцяв приїхати; а приїхав він навіть раніше, ніж очікували, оскільки велика компанія, яка зібралася гарно повеселитися в домі його друга і заради якої він покинув Веймаут, несподівано розпалася. Він прилетів на крилах розчарування, сповнений думок про сценічне дійство, яке мали підготувати в тому товаристві; до вистави, у якій була роль і для нього, лишалося два дні, коли раптова смерть однієї з найближчих родичок тієї сім'ї порушила їхні плани і змусила виконавців роз'їхатися. Бути так близько до щастя, до слави, до великої статті про домашню виставу в Еклсфорді, маєтку вельмишановного лорда Ревеншоу в Корнуолі, яка, звичайно, мала обезсмертити їхні імена — принаймні на рік! Бути так близько до цього і все втратити, — удар був таким нищівним, що допікав містерові Йєтсу і досі, і він більш ні про що не міг говорити. Еклсфорд та його театр, усі приготування, костюми, репетиції, жарти були постійним предметом його розмов, а вихваляння цим славетним минулим — єдиною розрадою.

На щастя, любов до театру є такою поширеною, а прагнення молодих людей виступати на сцені — таким сильним, що його розповіді викликали жваву цікавість у слухачів. Їх причарувало все, починаючи з розподілу ролей і до самого епілогу, і лише деякі з них не бажали б узяти в цьому участь або не наважилися б спробувати свої сили на сцені. П'єса називалася «Узи кохання», а містер Йєтс мав бути графом Кеселом.

— Роль така собі, — казав він, — і зовсім не в моєму стилі; наступного разу я б нізащо на таку не погодився; та я вирішив не створювати зайвих ускладнень. Лорд Ревеншоу та герцог узяли собі єдині дві ролі, що чогось варті, ще до мого приїзду; і, хоча лорд Ревеншоу був згодний віддати мені свою роль, ви ж розумієте, це вийшло б негарно. Я міг тільки пошкодувати, що він такої хибної думки щодо своїх здібностей, адже роль Барона йому зовсім не пасує: малий на зріст, зі слабким голосом, що через десять хвилин уже починає хрипіти! Це могло відчутно зашкодити п'єсі; та я ж вирішив не створювати ускладнень. Сер Генрі вважав, що герцог не для Фредеріка, та це тільки тому, що сер Генрі сам хотів грати цю роль; але герцог, як на те, зіграв би її краще. Мене просто вразило, що сер Генрі такий бовдур. Та, на щастя, п'єса не на ньому тримається. Наша Агата була просто неповторна, та й герцог, на думку багатьох, також. І взагалі вистава обіцяла бути чудовою.

«Яка прикрість», «Шкода, що вам так не пощастило», — посипалися співчутливі зауваження слухачів.

— На такі речі не заведено скаржитися, але ця бідолашна стара пані не могла вибрати більш невдалої миті, щоб покинути цей світ; і просто неможливо було не побажати, щоб ця новина спізнилася на якихось три дні, які були нам потрібні. Якихось три дні; то ж була всього лише бабуся, і померла вона за двісті миль звідти, отже, це нікому б не зашкодило, і це пропонувалося, я знаю; але лорд Ревеншоу, здається, людина найсуворіших правил у всій Англії, і він не схотів про це й слухати.

— От і маєш: дивертисмент замість комедії, — докинув містер Бертрам. — «Узи кохання» наказали довго жити, а лорд і леді Ревеншоу поїхали грати у виставі «Моя бабуся». Ну, його, мабуть, втішатиме спадок; і, між нами кажучи, він, мабуть, злякався, що роль Барона зашкодить його доброму імені та легеням, і не жалкував, що доведеться поїхати; а щоб утішити вас, Йєтсе, гадаю, ми повинні влаштувати свій театр у Менсфілді і попросити вас бути нашим режисером.

Ця ідея, хоч і виникла за якусь мить, не була миттєвою забаганкою, оскільки схильність до сценічної гри вже пробудилася і найдужче заволоділа тим, хто зараз був у домі господарем і хто, маючи стільки вільного часу, що майже будь-яка новина була для нього жаданою, до того ж володів певними талантами і почуттям гумору, необхідними для того, щоб освоїти нове для нього акторське мистецтво. Ця думка не давала йому спокою.

— От якби нам влаштувати щось на зразок Еклсфордського театру!

Це бажання відлунювало в душі кожної з сестер; і Генрі Кроуфорд, у чиєму бурхливому житті ця розвага була ще незнаною, охоче підтримав ідею.

— Слово честі, — сказав він, — у мене зараз вистачить глупства, щоб погодитися на будь-яку роль із тих, що були колись написані, з Шейлока і Річарда Третього до героя фарсу, що виспівує в червоному плащі і капелюсі з пір'їною. Мені здається, я міг би бути ким завгодно і чим завгодно, — виголошувати палкі промови, або зітхати та ремствувати, або викидати смішні колінця в будь-якій трагедії чи комедії, написаній англійською мовою. Робімо щось. Нехай це буде лише половина п'єси, один акт, одна сцена; що нам заважає? Адже з ваших облич видно, що ви згодні. — Він поглянув на сестер Бертрам. — А театр — ну що таке театр? Це ж буде тільки для нашої розваги. Нам підійде будь-яка кімната в будинку.

— Потрібна завіса, — сказав Том Бертрам, — кілька ярдів зеленого сукна для завіси вистачить.

— Звичайно, вистачить! — вигукнув містер Йєтс. — Лише зробимо лаштунки, двері в глибині і три-чотири декорації; більше нічого не потрібно. Якщо ми все робитимемо тільки задля власної втіхи, цього буде досить.

— Як на мене, слід вдовольнитися навіть меншим, — сказала Марія. — Нам не вистачить часу, до того ж можуть виникнути ще якісь перешкоди. Краще прийняти пропозицію містера Кроуфорда і влаштувати просто виставу, а не театр. У наших кращих п'єсах багато сцен, де не потрібні декорації.

— Ні, — заперечив Едмунд, що почав прислухатися до розмови з тривогою. — Не робімо нічого наполовину. Якщо ми хочемо грати, нехай це буде справжній театр — з партером, ложами, балконом, і давайте візьмемо всю п'єсу, від початку й до кінця; наприклад, якщо це буде