Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » Маруся 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Маруся" автора Василь Миколайович Шкляр. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 79
Перейти на сторінку:
азіат, у якого так запливли очі, наче його обкусав рій бджіл.

— А хто ж ти? Могол?

— Башкір!

— Як ти тут опинився? — спитав Станімір.

— Мая нє панімаєт.

— Як ти тут оказався?

— Савєт мєня паставіл.

— Да. Савєт пріказал, моя виполнял, — підтвердив другий азіат, який насилу ворушив розквашеними губами.

— І багато вас таких? — спитав Станімір.

— Мая нє панімаєт.

— Може, йому ще мізки прочистити? — подивився Мирон на Осипа.

— Нє нада, — сказав азіат. — Мая понял.

— Що ти поняв? — спитав Станімір.

— Ми красная самоабарона, — пояснив азіат. — Нас била много, асталось мало. Но мая в лудєй нє стрєляла.

— А в кого?

— Воздух стрєляла.

— Що з ними робити? — запитав Мирон.

— Вони полонені, — сказав Осип. — Там на сходах сидить сторож, у нього в’язка ключів. Думаю, тут знайдеться якась пивниця чи комірчина.

Азіатів повели в ратушу.

— А то хто? — скрикнув Михась Проців, кинувши кріса напереваги.

Усі обернулися в той бік, куди показував Михась. Від Царської площі до них поспішало двоє людей. Ще трохи — і вони впізнали отамана Льобковіца та сотника Верніша, котрі поїхали з генералом Кравсом на переговори до Бредова. Льобковіц аж присідав, так накульгував на праву ногу; Верніш був без кашкета, його волосся злиплося від крові.

У Станіміра йойкнуло серце. Де генерал?

6

У дорозі їх спіткала лиха пригода. Щойно автомобіль генерала Кравса виїхав на вулицю Олександрівську, поминувши похмурий пам’ятник тому-таки цареві Олександру ІІ, як із вікна найближчого будинку вилетіла бомба прямо їм під колеса. Якимось дивом авто і його пасажири вціліли, але вибух бомби, вочевидь, був сигналом — після нього з вікон і горищ кам’яниць забахкали постріли, від будинку біржі та з боку Купецького саду вдарили скоростріли.

Люди, які в паніці повалили навсібіч від Думської площі, притьмом заповнили й вулицю Олександрівську. Але й тут кулі цьвохкали не тільки поверх голів — на бруківку падали вбиті й поранені. Зойки та крики змішалися з брязкотом скла, що сипалося з вікон і крамничних вітрин.

Перед автомобілем генерала Кравса десь узялася вантажівка, яка загородила проїзд і заглухла — ні вперед, ні назад. Сотник Верніш вискочив з машини, щоб поквапити водія вантажівки, отаман Льобковіц і собі вихилився за дверцята, щось показуючи рукою, як раптом налетів відділ кінноти, високий жеребець грудьми звалив отамана Льобковіца на брук, ще один вершник збив з ніг сотника Верніша. Саме під ту хвилю, коли обоє борсалися між копитами схарапуджених коней, водій генерала Кравса угледів ліворуч на хіднику коридор для проїзду, шарпнув автомобіль у той бік і поїхав далі угору, не озираючись. А куди озиратися, якщо вітрове скло вже посипалося від осколків бомби й невідомо, чого та вантажівка опинилася перед ними.

На розі Садової їхній автомобіль перестрів денікінський роз’їзд.

— Кто такіє?

— Генерал Бредов чекає на мене у штабі! Прошу дати провідника! — вимогливо проказав Кравс.

Це подіяло. Вершники пошепталися, перекладаючи своєму старшині вимогу Кравса, і підсадили в автомобіль молодого корнета. Той весь час повторював лише одне слово: «Прямо».

По дорозі вони побачили колону піхоти та артилерійську батарею, біля цитаделі Арсеналу стояла польова кухня. Денікінці безперешкодно обсідали Печерськ.

Нарешті авто виїхало на Соборну площу[38] і підкотило до гімназії[39], у якій розмістився штаб командувача 7-ї піхотної дивізії генерала Бредова. Охорона чемно зустріла Кравса, його провели до просторої, добре освітленої зали й попросили зачекати. Невдовзі відчинилися двері, Кравс підвівся з крісла, і його довгобразе лице ще більше витяглося від подиву. До зали увійшли захекані галицькі старшини — отаман Виметаль, поручники Чехович та Онишкевич. Вигляд у них був такий, ніби за ними гналося сто вовків.

Вони розповіли, яким робом сюди прибилися, а Бредова все не було. Врешті-решт ад’ютант прочинив двері, пропускаючи поперед себе генерала та його штабних офіцерів. Бредов — чоловік легкої статури з яйцеподібною головою та кущиком вусів під носом — привітався за руку з генералом Кравсом, обидва вони назвалися за військовою формою. Коли всі посідали, Кравс спробував захопити ініціативу.

— Пане генерале! — почав він. — Війська Галицької армії після тяжких боїв звільнили Київ, вибивши з міста большевиків — нашого спільного ворога. Ми з вами є кадровими старшинами й мусимо бути поза політикою.

Бредов поблажливо кивнув яйцеподібною головою. Він трохи розумів українську, торік навіть послужив день і ніч у гетьмана Павла Скоропадського.

— Саґласєн, — сказав він. — І што?

— Оскільки ми воюємо проти спільного ворога, — вів далі Кравс, — то я прийшов до вас, щоб визначити демаркаційну лінію між нашими військами. Було б великою помилкою побити горшки в українській столиці.

— Как ви сказалі? — змінився з лиця Бредов.

— Побити горшки, тобто зіпсувати стосунки, — пояснив Кравс.

— Да прі чьом здєсь ґаршкі? Я нє понял, о какой сталіце ви ґаварітє?

— Я сказав — в українській столиці, — повторив Кравс.

Бредов силувано реготнув.

— Кієв — мать ґарадов рускіх, нікоґда украінскім нє бил і бить нє может. Ілі ви іново мнєнія?

— От бачите, — сказав Кравс. — Ви таки повертаєтеся до політики, а мене цікавлять справи військові. Тим більше, що наші з вами переговори мають лише провізоричний характер, головне вирішуватиметься на вищому рівні.

— Да? — Бредов зробив здивоване обличчя. — Інтєрєсно, с кєм?

— Уже в дорозі делегація генерала Павленка, — сказав Кравс. — Саме він уповноважений представляти українську сторону. А моє завдання — уникнути конфліктів і…

— Нє тот лі ето Павлєнка, — перебив його Бредов, — каторий Омєляновіч-Павлєнка?

— Не знаю, — дипломатично сказав Кравс.

— Єслі ето пєтлюровскій ґєнєрал Омєляновіч-Павлєнка, ми єво павєсім на пєрвом же столбє бєз какіх-лібо пєрєґаворов, — криво всміхнувся генерал Бредов. — Ми нє сабіраємся вислушівать брєдні бандітов о ненькє Украінє.

Він сказав, що з Петлюрою взагалі не буде ніяких переговорів, оскільки це сепаратист-відщепенець і заклятий ворог «єдіной і нєдєлімой» Росії. Потім поцікавився, у яких стосунках з Петлюрою перебуває Галицька армія. Кравс ухильно відповів, що вони, галичани, мають свою Начальну команду та свого начального вождя Тарнавського, а з Петлюрою разом воювали проти большевиків. Та хай там як, а він, Кравс, обурений свавільною поведінкою денікінців у Києві. Така позиція може призвести до непередбачуваних наслідків.

А чим думали ваші люди,

1 ... 34 35 36 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маруся», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маруся"