Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

дурниці. Подумаєш, груди! Такі чи такі — хіба не все одно? Хоча я рада, що в мене вони тепер, принаймні, є.

— Ти дуже багато думаєш про своє тіло.

— Хто б казав! Сама он тренуєшся як навіжена!

— Я тренуюся як навіжена, тому що мені подобається тренуватися. Я від цього дістаю кайф, майже такий самий, як від сексу. Спробувала б теж!

— Я займаюся боксом, — сказала Лісбет.

— Який там у тебе бокс! Ти іноді цілий місяць не займаєшся, а коли приходиш, то тільки тому, що тобі подобається завдати чосу цим сопливим хлопчакам. Це зовсім не те, що тренуватися заради гарного самопочуття.

Лісбет знизала плечима. Міммі всілася на неї і тепер дивилася згори:

— Лісбет! Ти вічно гризеш сама себе і дуже комплексуєш через своє тіло, але зрозумій, у ліжку ти мені подобаєшся не через зовнішність, а за те, як ти поводишся. По-моєму, ти страшенно сексапільна.

— А по-моєму — ти. Тому я до тебе і повернулася.

— Через це? А не через кохання? — спитала Міммі підкреслено скривдженим тоном.

Лісбет похитала головою:

— У тебе зараз є хто-небудь?

Міммі подумала і кивнула:

— Можливо. Щось начебто. Мабуть. Словом, тут усе непросто.

— Я не лізу в твої справи.

— Я знаю. Але я не проти розповісти. Це жінка з університету, трохи старша за мене. Вона замужем вже двадцять років, і ми зустрічаємося потай від її чоловіка. Там приміська вілла і все таке інше. Вона прихована лесбіянка.

Лісбет кивнула.

— Її чоловік часто буває в роз’їздах, так що час від часу у нас бувають побачення. Це тягнеться з нинішньої осені і потроху починає мені набридати. Але вона справді чарівна. Крім того, я, звичайно, спілкуюся з колишніми знайомими.

— Взагалі-то я якраз хотіла тебе спитати, чи будемо ми з тобою зустрічатися ще?

Міммі кивнула:

— Я буду дуже рада, якщо ти про себе нагадуватимеш.

— Навіть якщо я знову зникну на півроку?

— А ти давай про себе знати! Мені ж не однаково, жива ти там ще чи ні. Я, принаймні, не забуваю твого дня народження!

— І ніяких претензій?

Міммі посміхнулася і зітхнула:

— Знаєш, ти якраз така дівчина, з якою я б погодилася разом жити. Ти б не чіплялась до мене, коли мені не хочеться, щоб до мене чіплялись.

Лісбет промовчала.

— Усе б добре, але річ у тім, що насправді ти ніяка не лесбіянка. Можливо, бісексуалка. Але головне, що ти дуже сексуальна: ти любиш секс, а на стать партнера тобі взагалі-то начхати. Ти — чинник ентропії і хаосу.

— Я сама не знаю, хто я така, — сказала Лісбет. — Але я повернулася до Стокгольма, і в мене тут зовсім немає знайомих. По правді кажучи, я взагалі нікого тут не знаю. Ти перша людина, з ким я поговорила після приїзду.

Міммі пильно подивилась на неї:

— Тобі справді потрібні тут знайомі? Адже ти найзамкнутіша і найнеприступніша особа з усіх, кого я знаю!

Вони трохи помовчали.

— Але твої нові груди — це справді красота!

Вона доторкнулася до соска Лісбет і відтягнула трохи шкіру.

— Вони тобі саме враз. Не малі і не великі.

Лісбет полегшено зітхнула, почувши схвальну оцінку.

— І на дотик вони зовсім як справжні.

Вона так сильно стиснула їй груди, що у Лісбет сперло дух і вона навіть відкрила рот. Вони поглянули одна на одну. Потім Міммі нахилилася і поцілувала Лісбет. Лісбет відповіла на її поцілунок і обняла Міммі. Кава в кухлях так і охолола невипита.

Розділ 07

Субота, 29 січня — неділя, 13 лютого

Білявий гігант в’їхав у містечко Свавельшьо, розташоване між Ерна і Вагнхерадом, у суботу об одинадцятій годині ранку. Містечко складалося приблизно з п’ятнадцяти будинків. Прибулець зупинився біля останнього будинку, що стояв на відлюдді, метрів за сто п’ятдесят від решти. Це була стара і занедбана споруда промислового типу, в якій раніше містилася друкарня, а тепер на ній красувалася вивіска про те, що тут розташовується «Свавельшьо МК». На вулиці не було ні душі, але все-таки гігант уважно огледівся, перш ніж відчинити дверцята і вийти з машини. Холоднішало. Він надягнув коричневі шкіряні рукавички і вийняв з багажника чорну спортивну сумку.

Приїжджий не надто турбувався, що його можуть побачити. Будь-який автомобіль, поставлений поблизу старої друкарні, відразу впадав в очі, і якби якась державна служба вирішила встановити спостереження за цим будинком, їй довелося б одягнути своїх співробітників у камуфляж, дати їм підзорну трубу і влаштувати спостережний пункт у якій-небудь стічній канаві по той бік поля. А це було б дуже швидко помічено кимось із місцевих жителів, і новина миттю розлетілася б всеньким містом. А що до того ж три будинки в місті належали членам «Свавельшьо МК», то про це відразу стало б відомо і в клубі.

Проте входити до будинку він не хотів. Поліція з різних приводів уже кілька разів робила обшук у приміщенні клубу, і не можна було знати напевно, чи не встановлено там підслухачку. З цієї причини в клубі зазвичай велися розмови тільки про машини, жінок і випивку, іноді обговорювалось питання про те, в які акції варто вкладати гроші, але дуже рідко там говорили про важливі речі, не призначені для чужих вух.

Тому білявий здоровань терпляче чекав, коли Карл Маґнус Лундін вийде у двір. Тридцятишестилітній Маґґе Лундін був головою клубу. Взагалі він був миршавий з виду, але з роками набрав вагу і тепер міг похвастатися солідним пивним черевцем. Біляве волосся він носив зав’язаним на потилиці у хвостик, одягнений він був у чорні джинси, добрячу зимову куртку і важкі черевики. На його рахунку було п’ять судимостей: дві за незначні порушення законів про наркотики, одна за приховування краденого з обтяжувальними обставинами й одна за крадіжку автомобіля та керування машиною в нетверезому стані. П’ята судимість, найсерйозніша, кілька років тому дала йому рік ув’язнення за заподіяння тілесних ушкоджень, коли він п’яний почав хуліганити в одній із стокгольмських пивничок.

Маґґе Лундін і здоровань поручкалися вітаючись і стали прогулюватися попід огорожею, що оточувала двір.

— Від останнього разу минуло вже кілька місяців, — сказав Маґґе.

Білявий гігант кивнув.

— Є гарненьке дільце. Три тисячі шістдесят грамів амфетаміну.

— Умови як минулого разу.

— Навпіл.

Маґґе Лундін витягнув з нагрудної кишені пачку сигарет і кивнув. Він любив вести справи з білявим гігантом. Амфетамін в роздрібному продажі йшов по сто шістдесят — двісті тридцять крон за грам, залежно від попиту. Відповідно, три тисячі шістдесят грамів мали дати близько