Віктор Суворов - Оповіді визволителя

ясне завдання доручати заступнику; складне, ризиковане і неясне — виконувати самому. І начальник штабу дивізії ще раз підтвердив це:

— Курськ, куль з ними, з мостами, — банк тримай! Прийом.

Комбат вимкнув ЗАС[18] і непоштиво виматюкався. Десь зовсім поруч простукотіла коротка автоматна черга, а слідом за нею три довгі кулеметні. Звук автоматної черги був незвично глухуватий, а кулемети комбат пізнав безпомилково: СГМ[19]. Видно, біля мостів чехи пальнули з автомата, а наші відповіли з кулеметів. Все знову затихло.

З вікон то тут, то там стали визирати здивовані заспані люди. Видно, вступ до міста кількох розвідувальних батальйонів залишилося майже непоміченим, та звук стрілянини розбудив городян. Тут і перші перехожі з’явилися. Якась жінка похилого віку зупинилася біля командирського танка, оглянула його і спокійно відійшла. Двірник з щіткою замість звичної нам кустарної мітли зупинився біля іншого танка. Чеська армія має на озброєнні такі ж танки; крім того, розвідники замість польової форми носять плямисті маскхалати без знаків розрізнення, тому, ймовірно, жителі навколишніх будинків просто не могли собі втямити, що це не чеська армія, а якась інша.

Не забувайте, що червоні зірки, гвардійські знаки, біла облямівка та інші прикраси наносяться тільки на броню бойових машин «придворних дивізій» перед парадами, демонстраціями могутності та іншою показухою. Звичайні танки і бронетранспортери Радянської Армії ніяких розпізнавальних знаків не мали, крім тризначного номера на броні та іноді розпізнавального знака дивізії — ромба, оленя, дубового листя. Зараз на додаток до цього уздовж всього корпусу танка і поперек башти були нанесені широкі білі смуги. Ось ці смуги й зацікавили літнього чоловіка зі шрамом на лівій щоці. Він довго розглядав танки, а потім звернувся з питанням до розвідників, які сиділи на броні. Ті явно не зрозуміли питання, промовчали. Сивий постояв ще кілька хвилин у танка, а потім відійшов, спантеличено знизуючи плечима.

Журавльов, який з вікна банку спостерігав за цією картиною, наказав зібрати всіх офіцерів в центральній залі.

— Зараз підуть питання, що й до чого, та навіщо ми тут. Наказую посилати всіх якнайдалі. У мене з цього приводу великий досвід з п’ятдесят шостого року. Ясно?

— Ясно! — Дружно й весело відповіли офіцери.

Однак комбат зауважив, що наймолодшому з офіцерів, командиру четвертої глибинної розвідгрупи, щось не зрозуміло.

— Що у тебе?

— Товаришу майор, а як же бути з наказом політуправління «Кожен радянський солдат — дипломат і агітатор»?

— Нехай замполіт агітує на мосту, він за це гроші отримує! — Відрізав комбат. — А поки його немає, всіх посилати!

Комбат, напевно, зрозумів, що його слова можуть швидко передати замполіту, і від того більш миролюбно додав:

— Ми охороняємо об’єкт особливої важливості. Поки не отримаємо підкріплення, нічого дискусії розводити. Скоро підійде танковий полк, тоді агітувати будемо.

До зали влетів сержант Прохоров, заступник командира взводу:

— Товаришу майор! Танки. Без розпізнавальних знаків!

— Що за танки?

— П’ятдесят п’яті!

— Рота, до бою!

3

Широкі білі смуги були нанесені на всі бойові машини військ, які брали участь в операції «Дунай», аби відрізняти їх від таких же бойових машин армії Чехословаччини. Передбачалося, що армія Чехословаччини залишиться в своїх казармах і виступити не насмілиться. Поява безсмугових танків та інших бойових машин могла означати лише одне: вони таки наважилися.

До підходу танкового полку залишалося менше години, допомоги чекати було нізвідки. Журавльов з тугою дивився на головний танк, що наближається, на лобовій броні якого не було й сліду білої фарби.

Рота глибинної розвідки сховалася в приміщенні банку, два ПТ-76 приготувалися зустріти чехів бронебійними снарядами.

ПТ-76 — танк розвідувальний, плаваючий, тому ні важкої броні, ні потужного озброєння на ньому немає. У порівнянні з Т-55 він беззахисний. Крім того, батальйон виявився розірваним на частини і протистояти чеській танковій колоні, яка наближається, звичайно, не міг.

Ствол ПТ-76 плавно опустився, башта ледь помітно попливла вбік: зараз вріже! Раптом пощастить і на головному танку приціли розіб’є чи башту заклинить.

А ще залишалася надія на те, що чехи першими стріляти й не будуть.

Головний танк чехів, здається, і не мав такого наміру, гармата його, хоча і розчохлена, стриміла високо в небо, командира танка було добре видно на башті. Танки стрімко наближалися, вибиваючи траками снопи іскор зі старовинної бруківки. Здавалося, колоні немає кінця, все нові і нові танки з’являлися з-за повороту, переповняючи вузьку вулицю задушливим смородом вихлопних газів.

— Товаришу майор, нібито, наші.

— Точно наші! Дивіться, які комбєзи брудні!

— Що за чортівня, аж надто рано вони.

— Здорово, хлопці!

— Фізкульт-привіт!

Головний танк звернув убік і зупинився, звільняючи шлях колоні. Журавльов з конвоєм поквапився до нього.

З башти з’явилося широке нахабне, повністю брудне обличчя. Комбінезон промаслений наскрізь — росіянин. Років сорок — значить, не солдат, а там, під комбінезоном, біс його знає, які погони: перезрілий старлєй чи юний полковник. Залишається лише гадати. Коли в головному танку, то може бути командиром батальйону, а то й командиром полку. Коли всі в комбінезонах, усі рівні, ніби в лазні. Можна виматюкати кого завгодно.

— Ти якого куля без смуг вештаєшся братньою країною, ніби контрреволюція яка?

— Ми в резерві стояли, нас вводити не хотіли, а потім все ж вирішили, тільки на той час білої фарби вже не залишилося, — примирливо посміхнувся замурзаний.

— Братику, я б тобі зараз бронебійний влупив! Дякую, що морда у тебе російська і комбєз брудний. Хоч би на головному танку смужечку намалював!

Мордатий презирливо глянула на розвідувальні танки:

— Це з твоїх-то пукалок влупити хотів?

Перехожі з подивом слухали незнайому мову, і найбільш проникливі, видно, вже відчули недобре. Голова танкової колони тим часом зупинилася, і задні підтягувалися, розміщуючись на стоянку прямо поперек трамвайних колій.

— Ти мене, чи що, посилювати прибув? — Звернувся знову Журавльов до замурзаного танкіста.

Той підняв здивовані очі. Як і більшість радянських командирів, він був не завжди ввічливий, тому нічого не відповів.

4

— Хто такі? — Кричав у трубку начальник штабу дивізії. — Наші перші танки вступлять до Праги хвилин через тридцять!

Комбат вимкнув апарат, гукнув конвой і відправився до танкістів з’ясовувати, хто вони такі.

— Хлопці, ви з шостої гвардійської дивізії?

— Ні, з тридцять п’ятої.

— Де командир у вас? Нестиковка якась виходить!

— А ось він, — вказав молоденький солдатик на замурзаного, з яким Журавльов щойно так мило побалакав.