Ден Браун - Джерело

налаштовані приховати відкриття Едмонда. Якщо зважити на те, що в презентації саме про вас сказано як про людину, що допомогла зробити це відкриття, надихнути на нього, то вороги Едмонда можуть вирішити, що ви небезпечно багато знаєте.

Ленґдон про таке того вечора навіть не думав — і на першому поверсі його раптово накрило відчуття небезпеки. Амбра вже чекала на нього там, притримуючи відчиненими металеві двері.

— Коли вийдете, — сказав Вінстон, — ви опинитесь у провулку. Обходьте будівлю зліва і йдіть до річки. Звідти я полегшу вам пересування в те місце, про яке в нас ішла мова.

«BIO-EC346, — подумав Ленґдон, який просив Вінстона провести їх туди. — Те місце, де ми з Едмондом мали зустрітися після презентації».

Ленґдон нарешті розшифрував цей код, зрозумівши, що BIO-EC346 — це зовсім не таємний науковий клуб. То було значно буденніше місце. Однак професор сподівався, що звідти буде значно легше втекти з Більбао.

«Якщо нам це вдасться зробити непоміченими… — подумав він, розуміючи, що скоро всі шляхи буде перекрито, — то треба рухатися швидко».

Коли Ленґдон з Амброю переступили поріг, опинившись серед вечірньої прохолоди, Ленґдон здригнувся, побачивши щось ніби намистини вервиці, розсипані по землі. У нього не було часу міркувати, що це означає.

— Коли дійдете до річки, — продовжив Вінстон, — ідіть до хідника під мостом Ла-Сальве і почекайте, доки…

Тут в аудіопристрої Ленґдона заверещали оглушливі перешкоди — і звук пропав.

— Вінстоне! — крикнув Ленґдон. — Чого нам треба почекати?!

Але Вінстон зник, а металеві двері щойно зачинилися за їхніми спинами.

Розділ 29

За кілька миль південніше від цих подій, на околицях Більбао, седан-«убер» мчав далі на південь трасою AP-68 у бік Мадрида. На задньому сидінні адмірал Авіла зняв кітель і кашкет, відкинувся на спинку й, насолоджуючись відчуттям свободи, міркував над цією легкою втечею.

«Саме це й пообіцяв мені Регент».

Сівши в машину, Авіла майже одразу витяг пістолет і приставив до голови переляканого водія. За наказом Авіли водій викинув смартфон у вікно, перерізавши єдиний зв’язок зі штаб-квартирою компанії.

Після того Авіла переглянув уміст гаманця водія, запам’ятав його домашню адресу й імена дружини і двох дітей.

— Роби, як я скажу, — мовив йому Авіла, — а то твоя сім’я загине!

Кісточки пальців, які стискали кермо, побіліли, й Авіла зрозумів: цього вечора в нього є вірний спільник.

«Тепер я невидимий», — подумав адмірал, дивлячись, як у протилежному напрямку з виттям помчали поліцейські машини.

Авто прямувало на південь, і Авіла підготувався до довгої дороги, насолоджуючись післясмаком адреналінового припливу. «Я добре зробив свою справу», — подумав він. Адмірал поглянув на татуювання на долоні, розуміючи, що цей захист йому так і не знадобився. «Принаймні досі».

Упевнений, що нажаханий таксист буде виконувати всі його команди, Авіла опустив пістолет. Машина мчала на Мадрид, і він знову подивився на дві наліпки на склі.

«Помітять чи ні?» — думав він.

Перша цілком зрозуміла — логотип «Убера». Друга, однак, була не чим іншим, як небесним знаменням!

«Папський хрест». Цей символ нині всюди — католики Європи демонструють солідарність із новим папою, радіючи його широкій лібералізації й модернізації церкви.

За іронією долі, коли Авіла зрозумів, що водій підтримує нового папу, то погрожувати такій людині пістолетом адміралові стало навіть приємно. Авілу обурювало те, як ліниві людські маси захоплюються новим понтифіком, котрий дозволив послідовникам Христа перебирати Божими законами, наче стравами на фуршетному столі, вирішувати, чого дотримуватись, а чого ні. Майже зразу у Ватикані стали обговорювати питання щодо контролю народжуваності, одностатевих шлюбів, жінок-священиків тощо. Двотисячолітні традиції швидко розвіювались.

«На щастя, лишаються люди, вірні давньому звичаю».

Авіла чув, як у його душі грає гімн Оріаменді…

«І я маю честь їм служити!»

Розділ 30

Найстаріша й найелітніша охоронна служба Іспанії — Guardia Real — має сувору традицію, яка походить іще з Середньовіччя. Агенти Королівської гвардії дають присягу перед Богом дбати про безпеку королівської родини, захищати власність і честь короля.

Командор Дієго Ґарса — головний над більш ніж двома тисячами гвардійців — був дрібним, сухеньким шістдесятирічним чоловіком зі смаглявим лицем, маленькими очима й рідкуватим чорним волоссям, гладенько зачесаним назад на рябому черепі. Мишаче обличчя й малий зріст робили Ґарсу майже непомітним у натовпі, тож приховати його велетенський вплив у палаці від сторонніх було зовсім нескладно.

Ґарса давно засвоїв, що справжня сила — це не фізична здатність, а політичні зв’язки. Звичайно, командування Королівською гвардією надавало чоловікові неабиякої ваги, але саме політична далекоглядність зробила Ґарсу тією людиною, до якої зверталися як в особистих, так і в професійних справах.

Командор надійно зберігав таємниці й ніколи не зрадив нічиєї довіри. Завдяки репутації людини, яка не помиляється в передбаченнях, а також непересічній здатності розв’язувати тонкі питання Ґарса був незамінною для короля особою. Однак зараз перед Ґарсою та іншими людьми в палаці поставало непевне майбутнє: монарх перебував уже в похилих літах і доживав віку в палаці Сарсуела.

Понад чотири десятиліття король керував бурхливою країною, де встановлювалася парламентська монархія після тридцяти шести років кривавої диктатури ультраконсервативного генерала Франсіско Франко. Після смерті Франко в 1975 році король намагався йти в ногу з урядом, закріплюючи в державі демократію, крок за кроком посуваючи країну наліво.

Для молоді зміни здавалися занадто повільними.

Для немолодих прихильників традицій — блюзнірством.

Багато іспанських урядовців щосили продовжували відчайдушно захищати консервативну доктрину Франко, особливо у сприйнятті католицизму як «державної релігії» й морального стрижня нації. Дедалі більше іспанської молоді, однак, були налаштовані рішуче проти цих ідей, вони відкрито ганьбили лицемірство офіційної релігії й стояли за відокремлення церкви від держави.

Тепер, коли на трон збирався зійти вже не юний принц, ніхто не мав певності, в який бік спрямує свої зусилля новий король. Десятиліттями принц Хуліан пречудово виконував свої суто церемоніальні обов’язки, повністю відступивши батькові політичну діяльність і ні словом не виказуючи власної думки. Хоча більшість знавців гадали, що принц на троні діятиме значно ліберальніше за батька, точний прогноз тут був неможливий.

Однак цього вечора запону буде піднято.

У ситуації шоку від пригоди в Більбао принц не мав жодного вибору: мусив публічно висловити свій погляд, оскільки король через важкий стан здоров’я не міг звернутися до громадськості з приводу надзвичайної події.

Кілька високих урядовців, серед них і президент країни, уже засудили вбивство, передбачливо утримавшись від коментарів до офіційної заяви з королівського палацу й тим передавши всю цю малоприємну справу цілковито в руки принца Хуліана. Ґарсу