Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   Той отримав тяжке поранення у груди.

   — Вам все одно не втекти, — зловісно видавив він з останніх сил, і впав мертвий.

   Тим часом матроси відчепили ворожий корабель. Частина противників, що залишилися в живих, просили пощади, деякі стрибали у воду, сподіваючись вплав дістатися до свого корабля.

   Команда «Нестримного» також втратила багато людей. Лікар із помічниками прямо на палубі перев'язували поранених. Грінвельд намагався давати команди, але незабаром знепритомнів. Магнуссон і Домінгес, так само були поранені, хоч і не так небезпечно. Корабель залишився без капітана. Його помічники теж стікали кров'ю.

   Тут Фернандо узяв на себе керування судном. Ніхто з уцілілих піратів не заперечував. Він швидко піднявся на шканці та почав віддавати команди. Незабаром вітрила спіймали вітер і «Нестримний» щосили, попрямував до виходу у відкритий океан.

На допомогу з інших кораблів надії не було. Вони вже показали себе.

   Рятувало те, що Марко чудово впорався з дорученою йому роботою. За час відсутності більшої частини команди, він із помічниками привів у порядок снасті та вітрила. Частина з них, щоправда, знову вимагала ремонту. Так, ще кілька пробоїн у корпусі, хоч і вище за ватерлінію. Зрозуміло, не заважало ще проконопатити корпус, замінити дошки, що прогнили. Але це потрібно робити у безпечній гавані.

   А поки мета була одна — уникнути переслідувачів. Вітер трохи змінив напрямок, і кораблю довелося лавірувати, що дуже сповільнило хід. Ворожий галеон був все ближче.

   Фернандо оглянув свою команду. Матроси спішно виконували команди, ставлячи вітрила. Хтось проклинав військових, хтось молився. Ніхто не хотів потрапити у лапи до ворога.

   І тут Фернандо зрозумів, що тепер у його руках не лише власна доля, а й усіх цих людей. Нехай більшість із них запеклі мерзотники та вбивці. Він розумів, що не повинен припустити, щоб вони потрапили в полон. На когось із моряків у порту чекала кохана. У когось старі батьки. Магнуссон, Домінгес, Річардсон, та й сам Грінвельд, за цей недовгий час стали йому братами.

   Всі ці люди, не зважаючи на суворість та жорстокість, зуміли зберегти в собі, хай і глибоко, щось щире, людське. Наскільки це було можливо, у їхній професії.

   Юнга, хлопчик років десяти, старанно намагався виконувати команди. Старий Вотсон, незважаючи на порубану напередодні ногу, швидко пересувався по палубі, допомагаючи молодим і менш досвідченим братам по зброї. Лікар Діого разом із двома помічниками прямо на палубі перев'язував поранених. Багатьох Фернандо зовсім не знав. Не відав справжньої мети, що привела їх на цей шлях. Але цього дня всі, без винятку пірати, стали для нього, чимось рідним, близьким.

   А ворог скорочував відстань. Добре, поки що лише один галеон. Другий зовсім відстав. А ось перший спочатку тримався за милю від них, а тепер став різко наближатися. Вітер зовсім стих. При сильному вітрі  «Нестримний» йшов би швидше за важкий галеон. А ось за слабкого...

   Супротивники були майже на відстані гарматного пострілу. Вороже ядро ​​плюхнулося за кілька футів від корпусу.

   Стів, трохи почекав і щосили закричав:

   — ВОГОНЬ!

   Потужний поштовх, крики. Два ядра трохи не долетіли, а ось третє врізало корпусом. Корабель хитнувся. На палубі заметушилися. Здавалося, хтось упав за борт.

   Матроси побігли закладати течію.

   — Отримали засранці! — усміхнувся Магнуссон, — І ще скуштують наших ядер, коли підійдуть ближче.

   Однак противник не забарився з відповіддю. Залп, і корпус «Нестримного» здригнувся. Десь посипалися  тріски. Інше ядро ​​пролетіло над головами, і заплуталася у снастях, ледь не обрушивши бізань на палубу.

   — Якір вам у горлянку! — закричав хтось на палубі — їх там втричі більше, ніж нас. Нас усіх приріжуть.

   — Стули пельку, без тебе бачимо! — парирував інший пірат, — нехай приходять сюди і дізнаються, на що здатні морські вовки.

   Корабель наблизився ще ближче, здавалося, готуючись до абордажного бою. Фернандо розумів, що пораненим і знесиленим піратам вже не під силу буде ця битва. Надія лише на Стіва та його помічників.

   А ось вони якраз не схибили. Коли команді вдалося трохи розвернути корабель, пролунав залп, за ним інший. Частина ворожого корпусу розлетілася, та ще й обвалилася щогла, плутаючи і давлячи під собою солдатів.

   Вітрила, що залишилися, ледве вловлювали потоки вітру. Але цього вистачило, щоб знову повернути «Нестримний» і піти від супротивника. А той майже втратив керування. Рухався тепер набагато повільніше. Але при цьому встиг кілька разів пальнути по «Нестримному», потрапивши по корпусу, і знісши верх фок щогли. На щастя, нікого з команди не зачепило.

   — Ми віддаляємось! — радісно кричав Домінгес

   — З’їли наших рибин!

   — Краба їм у дупу, а не нас!

   За цими криками радості все одно чулася тривога. Все могло ще обернутися проти них. Але вітер тепер дув сильніше. Галеон, хоч і йшов знову за ними, але помітно втратив швидкість, і поступово відставав. А ось другий значно  наблизився. Якщо раніше були ледь помітні його вітрила, то тепер можна було розглянути весь корпус.