Володимир Вознюк - Ольга Кобилянська

і не змогли провести її в останню путь. Заборонила сигуранца також промови під час похорону, але прощальне слово все ж таки прозвучало. Виголосила його давня знайома письменниці, вчителька Олена Равлюк. Невеликий хор і більшість учасників траурної процесії співали над могилою пісні, які любила О. Кобилянська і які заповідала, аби пролунали над місцем її останнього спочинку на землі, – «Гуляли, гуляли» та «Чуєш, брате мій». Багатьом із присутніх на похороні незабаром довелось побувати в сигуранці. Найбільше прикрощів, зрозуміло, зазнала О. Равлюк. Спочиває письменниця в сімейному склепі на міському, Руському, як його найчастіше називають, цвинтарі, квартал № 72.

Українська земля палала у вогнях війни. Але звістка про втрату О. Кобилянської з часом дійшла до різних її куточків. Цікаві спогади залишив Андрій Малишко: «Під час війни мені часто доводилося сидіти з навушниками на так званому «перехопі», – ми перехоплювали брехні фашистської агітації. На всі ці сфабриковані ворогом нісенітниці треба було негайно давати в ефір відповідь гострим поетичним словом чи сатирою. Тоді я піймав звістку з Західної України, що Ольга Кобилянська померла. Мені було доручено написати некролог на її смерть, що я й зробив. А мені так хотілося написати про неї, цю орлицю і страдницю української землі, щиру поему, на яку вона так заслуговує, та тоді були гарячі часи, і я відклав це на більш спокійні дні».

Збереглася чернетка некролога, написаного А. Малишком. У фондах Центрального державного архіву-музею літератури України серед рукописів поета є зошит, позначений № 23. Між віршами, створеними в 1942 році, прочитаємо й рядки, присвячені письменниці. Завершувався некролог словами, якими скористалися кілька радянських газет, що їх згодом постійно цитуватимуть учителі української літератури: «Полум'яна патріотка, вірна дочка українського народу Ольга Юліанівна Кобилянська весь свій хист віддала народові, що віддячував їй щирою любов'ю і пошаною… Ім'я Ольги Кобилянської, її палке і щире слово, її твори завжди житимуть в народі…

Твій народ буде вільним, щасливим, возз'єднаним…»

Декілька некрологів помістили також львівські часописи. На сторінках часопису «Наші дні» у травні 1942 року під рубрикою «Наші втрати» видрукувано невелику, але дуже змістовну статтю В. Сімовича «Будні і герої Ольги Кобилянської». Львівське українське видавництво в календарі на 1943 рік «За народ», у розділі «Ті, що відійшли», також помістило ґрунтовну статтю про письменницю. Варті уваги й роздуми про життєвий і творчий шлях О. Кобилянської, якими ділився Євген Пеленський у розділі «Літературний пантеон 1942 року» «Календаря-альманаху на 1943 рік».

Пам'ять про О. Кобилянську жива, як і живі високохудожні твори письменниці, бо кожна людина, яку вони формували, зберігає в душі її заповітні слова: «Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасла, і золотої нитки не згубіть…»