Ніклас Натт-о-Даг - 1795, Ніклас Натт-о-Даг

— Прошу пригощатися.

Сетон знає із чим цукерки: солодкий лікер у шоколаді. На язик набігає слина, та Тюко силою волі опановує спокусу.

Булін знизує плечима.

— Отже, ти вже знайомий із Тоссе, Снекенфельтом і Шернборґом. Кожен із них представляє певну позицію братства: один гаряче виступав за тебе на пленумі і здобув підтримку, другий дотримується протилежної думки, а третій ще не визначився. Я ж залишу свою точку зору при собі й обмежуся роллю модератора.

Булін незграбно, хоча і звичним рухом спирається на ручки крісла й сідає, приставляє тростину до стіни.

— Після твого повідомлення я доповів суть справи братству. Тюко, буду щирим: ще ніколи я не бачив в нашому ордені такої полеміки. Сторони виявилися рівносильними, й однаково не готовими поступитися. Опустимо найнещадніші висловлювання стосовно твоєї персони. Розмова набула конструктивності далеко не відразу.

Булін відкашлюється, змінює позу у кріслі й веде далі:

— Пропоную не брати до уваги давню неприязнь, задовольнившись констатацією того, що твоє минуле коштувало тобі прихильності побратимів. Натомість вважаю за краще сфокусуватися на твоєму останньому заході — весіллі Тре-Русура. Ті, хто були особисто присутні на цій події, ділилися приємними враженнями й описували тебе як дбайливого господаря. На твою користь свідчив і той факт, що ти пішов на цей жест примирення тоді, коли сам ще був у сильному становищі, тож твоє бажання миру можна вважати щирим. Проте зараз очевидно, що ти звернувся до нас у безвиході, і дехто слушно запитує: що ж ти за такий чоловік, якщо в тебе немає друзів і ти просиш допомоги у ворогів…

Шернборґ штучно покашлює і кидає на Буліна докірливий погляд.

— Ну гаразд, наразі це не має значення. Ми ретельно проаналізували захід у маєтку «Три троянди» і не буду при­ховувати — почули чимало критики. Багато хто із членів товариства називав цю затію вульгарною, ­позбавленою властивої нашому ордену витонченості. Наївний юнак і без­захисна дівчина-селянка. До того ж, не варто забувати про твій особистий зиск у цій афері: кажуть, хлопця у стані овоча забрали до лікарні Данвінкена, а ти в той час пожинав плоди опікунства. Дехто ображено стверджував, що ти використав Евменідів у власних цілях, чим і заслужив гнів товариства. Інші ж, навпаки, вихваляли твою хитрість і вважали цю оборудку доказом твоєї геніальності. Урешті, було досягнуто певного компромісу.

Булін указує на своїх гостей.

— Разом із шановним панством ми виступимо сьогодні в ролі комітету, що погодить або відкине ту пропозицію, яку ти нам ретельно викладеш. Якщо її буде схвалено, нам нададуть доступ до спеціальної каси, що покриє необхідні витрати. Товариство високо цінує ці ресурси, адже розваги такого роду все ж залишаються raison d’être[24] нашого ордену.

Сетон згадує тверде ліжко в молитовному домі, блощиць і сухий хліб, котрий можна проковтнути лише запивши водою. Ансельм Булін розводить руками, знову обмінюючись поглядами з гостями.

— Панство, прошу сідати. Тюко, тобі зручніше стояти?

Гості один за одним залишають Сетона наодинці з Буліном. Останнім виходить Їлліс Тоссе, який, опинившись поруч, хапає Тюко за руку й нахиляється впритул. Зуби почорніли, очі червоні, як у свині, молодеча стрункість починає поступатися обжерливості, що обвішала талію зай­вими фунтами.

Тоссе сичить Сетону у вухо:

— Ми з тобою ніколи не ладили, тож із превеликим задоволенням скажу тобі ось що. Я віддав тобі свій голос лише з однієї причини: якщо не втамуєш апетит Евменідів тим, що виставиш на стіл, сам опинишся на тарілці. Такому, як ти, достатньо лише позичити мотузку, і ти сам повісишся. Те, що ти задумав, може й непогано, та тобі це ніколи не вдасться. А якщо ти цього не розумієш, значить ти — дурень. Я з радістю подивлюся на твоє падіння, до того ж, із найкращого місця.

Сетон у відповідь посміхається, уперше за довгий час, і відчуває добре знайомий смак заліза, коли тонка кірка коло кутика рота репається. Вони знову нарівні — Тюко та його вороги. Хоча ні, не нарівні, Сетон цього разу набагато міцніший.

Залишившись віч на віч, Булін простягає Тюко хустинку, а той прикладає шовкову тканину до закривавленої щоки. Булін тим часом масує закляклу ногу, поклавши її на обтягнуту оксамитом отоманку і щулиться від болю.

— Ну що ж, обговорімо декілька останніх речей. Тюко, прошу сідати, вільних місць не бракує.

Сетон робить, як йому велять.

— Щодо справи, про яку йшлося минулого разу: твої переслідувачі. Я дозволив собі завербувати інформатора в управлінні поліції, котрий знає обох тих панів. Обійшовся він мені недешево. Всім добре відомо, що Академію розігнали тимчасово, і вона воскресне, щойно повнолітній король зійде на трон. Старий Шредергейм при смерті, навряд чи дотягне до кінця літа. Щоби переманити чолов’ягу з поліції на наш бік, довелося пообіцяти йому порожнє крісло стариганя.

— І?

— За тобою полює Еміль Вінґе, молодший брат колись славнозвісного покійного Сесіла. Пан Вінґе посів у домі Індебету місце брата й має чимало здобутків. Через це його не так легко прибрати з дороги, у всякому разі так, щоби не виникало запитань, яких наш орден усіляко уникає. Esse non videri[25], сам знаєш.

Булін розв’язує краватку і продовжує, не чекаючи на відповідь.

— А от той другий, Кардель,— то вже геть інша історія. Чоловік віддавна ледве зводить кінці з кінцями, при цьому постійно наражаючись на небезпеку. Якби його знайшли з перерізаною горлянкою, ніхто би не здивувався. Проте бажано подбати про пояснення для занадто допитливих, тож із цією метою я найняв посередника. Колишній солдат, як і Кардель, вони навіть трохи знайомі. Чоловік обходить усі відомі кнайпи, де збирається така сама наволоч, аби залити горе. Там він, не криючись, поливає брудом Карделя, сподіваючись таким чином знайти ще когось, хто розділить його ненависть. Коли така особа з’явиться, ми підставимо її під зустрічний вогонь…

11.

У Тюко Сетона знову повно роботи, що, звісно ж, вельми тішить, однак ще ніколи йому не доводилося так складно. Потрібно все ретельно підготувати, не можна припуститися найменшої помилки. Лише зараз даються взнаки наслідки бездіяльної зими. Розумова діяльність виснажує, залишаючи біль у скронях, і щойно Сетон торкає­ться ліжка, то потрапляє прямісінько в обійми Морфея. Спить міцно, як п’яний під лавою, вві сні насолоджується передчуттям тріумфу, бачить уривки з того, що має відбутися, і кожна подробиця бездоганна.

Коли прокидається, солодкі спогади про сонні видіння розвіюються і залишається похмура реальність. І все ж навіть вона тепер здається якоюсь інакшою, вже не так докучають подерті простирадла і твердий бамбетль Ларса Свали. Раніше Сетон був жебраком, який цілковито залежав від чужої милості й дякував за дах над головою. Проте зараз бідність — лиш одна з його личин, обрана доб­ровільно. Укуси клопів перестають свербіти, тільки-но Сетон усвідомлює, що це його власний вибір, і що за начебто остаточно зачиненими дверима знову відкривається зваб­ливе майбутнє.

У кімнаті Сетон дістає маленький згорток, що тримав під плащем. Навіть папір якийсь нетутешній, сірий і зернистий, одразу помітно, що довго подорожував. Та і продавця знайти було непросто. Сетону довелося самому спуститися на старезну до непристойності