Сюзанна Кларк - Піранезі, Сюзанна Кларк

Роуз Соренсен, Метью: публікації, 2011-12, Щоденник № 22, стор. 144—45

Роуз Соренсен, Метью, біографія для «Роздертого й осліпленого»: Щоденник № 22, стор. 200

Останній запис видавався вкрай перспективним.

Метью Роуз Соренсен — англієць; батько — наполовину данець, наполовину шотландець, мати з Ґани. Спершу вивчав математику, та його інтереси невдовзі змістилися (через філософію математики та історію ідей) до поточної сфери досліджень — трансгресивного мислення. Пише книжку про Лоуренса Арна-Сейлза, людину, що пішла проти науки, розуму та закону.

Мені видалося цікавим, що Метью Роуз Соренсен вірив, буцімто Лоуренс Арн-Сейлз заперечував Науку та Розум. У цьому він помилявся. Пророк був науковцем і прихильником Розуму. Я промовив у Порожнечу:

— Я з тобою не згоден.

Я намагався викликати Метью Роуза Соренсена, обманом змусити його показатися. Якщо він і справді якась забута частина мого «я», то він не схоче, щоб йому суперечили: він обстоюватиме свою позицію.

Проте це не спрацювало. Він не повстав із якогось тінистого закутка мого розуму. Він залишився порожнечею, тишею, відсутністю.

Я звернувся до інших двох записів.

Перший був просто списком.

«Саме нині, тут, нині, завше»[36]: п’єси Дж. Б. Прістлі про час[37], Tempus, том 6: 85—92

Прийняти/Потерпіти/Очорнити/Знищити: Як науковий світ ставиться до ідей аутсайдерів, Manchester University Press, 2008

Джерела аутсайдерської математики: Шрініваса Рамануджан і богиня[38], Інтелектуальна історія (щоквартальник), том 25: 204—238, Manchester University Press

Другий запис був аналогічним.

«Коливається, переливається»: Стівен Моффат, «Не кліпай» і теорії часу Дж. В. Данна, Журнал Життя, Всесвіту і Всього Іншого[39], том 64: 42—68, University of Minnesota Press

«У голові вітряк, що не спиниться ніяк»[40]: важливість лабіринтів для експлуатації Лоуренсом Арном-Сейлзом своїх прибічників, Огляд психоделіки та контркультури, том 35, номер 4

Ґарґулья на даху собору: Лоуренс Арн-Сейлз і академія, Інтелектуальна історія (щоквартальник), том 28: 119—152, Manchester University Press

Аутсайдерське мислення: дуже короткий вступ, OUP, опубл. 31 травня 2012 р.

Архітектура, що подорожує в часі: стаття про Пола Еноха та Бредфорд[41] для «Guardian», 28 липня 2012 р.

Я протяжно пирхнув із досадою. Жоднісінької користі! Крім того, що Метью Роуз Соренсен цікавився Лоуренсом Арном-Сейлзом (а це нічим не відрізняло його від усіх інших людей на Світі), я не дізнався нічого. Виникло сильне бажання потрусити Щоденник, наче з нього тоді випало би ще трохи відомостей.

Я довго сидів і думав.

Однієї людини я ще не шукав у Покажчику, і це був Однодумець. Досі це мені не спадало на думку. Але, можливо, якщо я прочитаю про Однодумця й побачу згадку про Метью Роуза Соренсена, то… Я зупинився. То що? То, можливо, я зумію визначити, чи знає Однодумець Метью Роуза Соренсена, а врешті — чи є Метью Роузом Соренсеном я?

Спроба начебто нічим не могла мені нашкодити. Ба більше, з-поміж усіх імен на Світі, які можна було пошукати, «Однодумець» видавалося найбезпечнішим. Ми з ним роками товаришували. Я розгорнув Покажчик на літері «О». Нарахував сімдесят чотири записи про Однодумця. Про нього я писав значно більше, ніж на будь-яку іншу тему. Власне, щоб умістити все, мені вже довелося залізти на дві сторінки для літери «П». Я знайшов:

Однодумець, проведені ним Ритуали

Однодумець, Міркування про Велике й Таємне Знання

Однодумець, позичає мені камеру для фотографування Затоплених Зал

Однодумець, просить мене зробити йому мапу Зір

Однодумець, просить мене накреслити мапу Зал, що безпосередньо оточують Перший Вестибюль

Однодумець, припускає, що Статуї утворюють певний код, який ми можемо розшифрувати

…і так далі. Аж доки не дійшов до найсвіжіших записів:

Однодумець, уживає безглузде слово «Баттер-Сі», щоб випробувати мою пам’ять

Однодумець, дарує мені черевики

Я пробіг очима кілька записів. Прочитав, як Однодумець проводив різні Ритуали, з якими я допомагав. Прочитав, який Однодумець розумний, який учений, який проникливий, який гарний. Прочитав детальні описи його вбрання. Це було відносно цікавим, але жодним чином не допомогло мені в розв’язанні поточної проблеми. На відміну від записів про Стенлі Овендена, Мауріціо Джуссані, Сільвію Д’Аґостіно та Лоуренса Арна-Сейлза, серед записів про Однодумця для мене не було нічого нового. Вони не містили таємничих слів чи фраз, які неначе пульсували прихованим змістом (як-от «Веллі-Рейндж» і «приймальня клініки»). Усі згадані події я чітко пам’ятав. І там ніде не з’являлось ім’я Метью Роуза Соренсена.

Я згадав, що Пророк називав Однодумця Кеттерлі. Тож перейшов до «К».

Знайшлося вісім записів. Перший — на сторінці 187 Щоденника № 2 (раніше — Щоденник № 22).

Д-р Валентайн Ендрю Кеттерлі. Народився 1955 року в Барселоні. Виріс у Пулі, графство Дорсет. (Кеттерлі — давній дорсетширський рід.) Син полковника Ранульфа Ендрю Кеттерлі, вояка та окультиста.

Валентайн Кеттерлі був учнем Лоуренса Арна-Сейлза, а згодом — дослідником у галузі соціальної антропології в Манчестерському університеті.

1985 року одружився з Клеманс Юбер. Розлучився 1991 року. Двоє дітей. 1992 року Кеттерлі покинув Манчестер і обійняв викладацьку посаду в Університетському коледжі Лондона. У червні того ж року написав листа до «The Times», де публічно зрікся Арна-Сейлза, звинувативши його в тому, що він зумисно вводив студентів у оману, маніпулював ними, годував їх псевдо-містицизмом та історіями про інші світи. Кеттерлі закликав Манчестерський університет звільнити Арна-Сейлза. (Університет зробив це лише 1997 року, коли Арна-Сейлза арештували за звинуваченням у протиправному позбавленні волі.)

Останніми роками Кеттерлі відмовляється відповідати на будь-які запитання про Арна-Сейлза.

Питання: чи варто зв’язатися з Кеттерлі, щоб перевірити, чи розмовлятиме він зі мною? Живе десь поблизу Баттерсі-Парку[42].

Завдання: скласти список запитань для д-ра Кеттерлі.

Я знов опинився на знайомій території. Запис був звичною мішаниною слів, що мали чітке значення, та слів, значення яких було незрозуміле — якщо, звісно, вважати, ніби вони взагалі щось означають. Я з цікавістю зауважив ще одну появу таємничого слова «Баттерсі» (а також побачив, що його не слід писати через дефіс).

Я повернувся до Покажчика, щоб відшукати наступний запис, і тут помітив дещо вельми дивне. Решта записів (їх було сім) були розташовані послідовно. Останні десять сторінок Щоденника № 22 та перші тридцять дві сторінки Щоденника № 23 були повністю присвячені Кеттерлі.

Я розгорнув Щоденник № 2 (раніше — Щоденник № 22). Останні десять сторінок — ті самі,