Тигер - Як я став супер злодієм, Тигер

Тепер він лежав у цій капсулі, наповненій цілющою рідиною, яка поступово відновлювала його сили.

Двері до кімнати повільно відчинилися, і в приміщення увійшов **Морок**. Його постать була важкою й могутньою, а тінь від нього здавалася живою.

— Ти прокинувся, — промовив Морок своїм низьким і глибоким голосом. — Як почуваєшся?

Андрій намагався відповісти, але його голос був слабким.

— Я… живий, — прошепотів він, дивлячись на Морока. — Що сталося?

Морок підійшов ближче, його погляд був серйозним.

— Тебе дуже сильно поранили під час битви з Громовержцем, — відповів Морок. — Якщо б я не втрутився, ти б зараз не лежав тут. Але це не була поразка, Андрію. Ми втратили базу, але ми не програли війну.

Андрій намагався обробити ці слова.

— Ми втратили базу? — він насилу повірив. — Як?

— Громовержець та інші герої рангу **SS** увірвалися в останні хвилини, — продовжив Морок. — Наші сили були виснажені. Ми не могли їх зупинити. База була зруйнована, і нам довелося тікати. Ми втратили дані, але знищили все, що могло потрапити до рук героїв.

Андрій відчув, як усередині його закипає гнів. Його рішучість боротися знову зростала, хоча тіло ще не могло повністю рухатися.

— Що з моєю сестрою? Що з Веронікою? — запитав він, намагаючись піднятися з капсули.

— Вона в безпеці, — відповів Морок, трохи пом'якшуючи свій тон. — Жінка-Кішка захистила її, навіть якщо довелося зробити це жорстоко. Вона не дозволила Вероніці вирушити на поле бою. Але вона хвилюється за тебе.

— Я повинен побачити її, — сказав Андрій, хоча його тіло ще не слухалося його.

— Ти ще не готовий, — промовив Морок, клацнувши на панелі керування капсулою. — Тобі потрібен час на відновлення. І цей час ми використаємо, щоб навчити тебе того, чого ти ще не знаєш. Ти став сильнішим, але цього замало. Тобі потрібно більше, якщо ти хочеш перемогти героїв.

Андрій, хоча й був виснажений, відчував, як усередині його наростає сила. Він знав, що Морок має рацію. Він був на межі поразки, але тепер, коли він вижив, він мусив стати ще сильнішим.

***

Тим часом у світі героїв настало відчуття тріумфу. **Корпорація супергероїв** здобула важливу перемогу, хоча це була лише частина більшої війни. Після битви герої розбиралися з наслідками.

**Громовержець**, який відбив атаку суперзлодіїв, стояв поруч із **Олімпом** і **Феніксом**, оглядаючи руїни бази.

— Це була важка битва, — сказав Олімп, оглядаючи залишки серверного відділу, який герої так і не змогли врятувати. — Ми знищили їхню базу, але вони встигли знищити всі дані.

— Так, але це не головне, — відповів Громовержець. — Головне, що ми знищили їхній прихисток і змусили їх тікати. Вони більше не мають захисту.

На місце події приїхали журналісти, і новини про перемогу героїв поширилися по всьому світу. **Корпорація супергероїв** раділа, адже це була важлива перемога.

— Ми показали, що навіть найсильніші суперзлодії не зможуть нас зупинити, — сказав один із журналістів у прямому ефірі. — Герої змогли подолати найскладніші випробування і захистити наш світ.

Але навіть серед тріумфу було відчутно напругу. Деякі герої отримали нові **ранги** за участь у битві. **Зеніт** і **Шторм** були підвищені до рангу **SS**, за їхню відвагу в битві. Однак не обійшлося без поранених.

— Деякі герої серйозно постраждали, — повідомив лікар, оглядаючи ранених. — Їх доправили до лікарні, але стан кількох залишається критичним.

Поряд із цим завжди були журналісти, які намагалися отримати більше інформації.

— Ця битва змінила хід війни? — запитували вони у представників Корпорації. — Чи будуть герої продовжувати переслідувати суперзлодіїв?

Проте у відповідях героїв звучало менше впевненості.

— Ми виграли битву, — відповів Фенікс, дивлячись на руїни. — Але війна ще не закінчена. Вони відступили, але це не кінець. Ми повинні бути готові до того, що вони знову повернуться.

***

У цей час у віддаленому укритті, де Морок тримав Андрія, все було тихо. Андрій знову занурився у темряву під впливом лікувальних процедур. Його тіло поступово відновлювалося, але перед ним стояло нове випробування. Йому потрібно було стати сильнішим, щоб не лише захистити себе, але й свою сестру Вероніку.

Сторінка 44

Андрій лежав у капсулі, його тіло все ще було занурене в цілющу рідину. Кожен подих здавався йому важким, але з кожною хвилиною його сили поступово поверталися. Однак, навіть у стані напівсвідомості, його розум не міг знайти спокою. Тіло відпочивало, але свідомість була занурена в темряву, яка ставала все більш відчутною.

Він намагався вирватися з капсули, але здавалося, що вона тримала його в полоні. Все навколо ставало похмурим і нереальним. Андрій знову поринув у нескінченну пітьму, яка огортала його з усіх боків, мов жива тінь.

Раптом він опинився на полі бою. Місце було знайоме — це було те саме місце, де він бився проти Титана, Зеніта та Шторма. Однак цього разу все було іншим. Не було гомону битви, тільки гнітюча тиша. Земля під ногами була розтріскана, а небо над ним темне, неначе ніч ніколи не закінчиться.

— Де я? — прошепотів Андрій, озираючись навколо.

Раптом перед ним з’явився силует. Це була **Вероніка**. Її обличчя було холодним, як ніколи раніше. Вона дивилася на нього без емоцій, а її очі блищали дивним вогнем. Андрій кинувся до неї, але вона не рухалася.

— Вероніко! — крикнув він, його голос лунав порожнечею. — Що ти тут робиш? Це сон?

Але вона не відповідала. Замість цього її обличчя перекосилося в страшній гримасі, і її очі запалилися червоним світлом.

— Ти мене зрадив, Андрію, — сказала вона холодно, її голос звучав віддалено, мов із іншого світу. — Ти залишив мене. Ти дозволив, щоб мене забрали.

Андрій відчув, як його серце завмерло. Він знав, що це сон, але цей голос, ця темрява навколо, здавалася занадто реалістичною. Вона звинувачувала його, і з кожним її словом його почуття провини росло.