Тетяна Олiйник - Агент 2601 та 1/2, Тетяна Олiйник

- Чому? Адже я тепер теж спецагент! - обурився Плохiш.

- Розумієш, є речі, які треба приховувати навіть від своїх колег, - пояснив Актор.

- Ну, тоді гаразд... - розчаровано відповів Віталік.

Макс піднявся з місця і виголосив:

- Агенте Плохiш, сьогодні ми будемо вивчати прийоми стеження.

- Ха! Та це я добррре вмію! - зрадів Віталік. - Раніше навчився, ще коли за тобою стежив.

- Ах, так... Я й забув... - почухав маківку Макс. І як же він проґавив цей момент?! Хлопчик міркував, чим же ще зайняти друга. Нарешті його осяяла ідея:

- Тоді отримуй навчальне завдання, агенте Плохiш. Тобі треба простежити о-о-он за тим чоловіком, який стоїть на перехресті. А вдома опиши все в подробицях і зашифруй. Вранці закинеш послання в мою шафку. Це і буде твоїм іспитом зі стеження, - скомандував Макс.

- Добре! Тоді до зустрічі, агенте Актор!

- До завтра, агенте Плохiш!

Вдома на Макса чекав онлайн-урок із репетитором з англійської мови. І хоч тепер він навчався в англійській школі, додаткові заняття ніхто не скасовував. Адже як відомо, знань багато не буває, так само вважав і тато. Та й граматика мови вимагала більш ретельного вивчення. Наприкінці уроку на екрані комп'ютера з'явилося повідомлення: "АКТОРЕ, ТИ ПОТРІБЕН!". Кілька секунд фраза блимала синім кольором, то з'являючись, то зникаючи з різних боків монітора, ніби спам. Таким чином секретне агентство намагалося звернути увагу Макса на виклик. Нарешті, заняття було закінчено і хлопчик увімкнув зв'язок із куратором:

- Що треба зробити? Я готовий! - сказав він.

- Виходь на вулицю, машина чекає на тебе біля дому, - почув він відповідь агента Бульдога.

У машині вже сиділа агентка Сакура:

- Послухай, Акторе, польська служба безпеки заарештувала кількох типів за підозрою в терористичній діяльності. Нам потрібно, щоб ти опізнав їх, можливо, серед заарештованих криється хтось із тих шпигунів, кого ти зустрічав раніше, - сказала вона.

Їхня машина зупинилася біля великої будівлі. Агенти пройшли всередину, піднялися сходами й опинилися в маленькій кімнаті, де не було жодного вікна і лише кілька стільців стояли навпроти темної скляної стіни.

- Це для заарештованих? - запитав Актор.

- Не зовсім, - відповіла агентка Сакура.

За кілька хвилин світло вимкнули і перед очима хлопчика з'явилися кілька людей, що стояли в ряд за склом.

- Оце так! - здивувався Актор. - Це що ж таке, прозора стіна?

- Це прозоре дзеркало, - відповіла Сакура, - з того боку нас не бачать.

- Нiчого собі! Я бачив таке дзеркало у шпигунському музеї! - згадав хлопчик.

- Подивися уважно на цих людей. Можливо, хтось із них тобі зустрічався раніше?

Актор старанно роздивлявся чоловіків, що стояли за склом, але жоден із них йому не був знайомий. Випадково погляд хлопчика зупинився на великому здоровані з круглим животом і татуюваннями на руках до самих ліктів, його вигляд привертав увагу. Одягнений у джинсову жилетку і футболку, цей тип мав руде волосся, що стирчало, таку саму руду бороду і вуса, а також сережку в носі. "Фу... Це ж напевно страшенно боляче!" - скривився хлопчик, уявивши, як великою голкою проколюють ніс, а вже уколів він сам боявся як вогню. Актор із чистого інтересу взявся вивчати малюнки на руках чоловіка. Та раптом погляд його зачепився за масивний золотий браслет... потім за персні на пальцях обох рук... і нарешті, за товстезний золотий ланцюг із великим хрестом на шиї. Десь він це бачив... Стоп!

- Стоп! - вигукнув Актор. - Цей тип із татуюваннями! Я бачив такі ж золоті прикраси в російського бізнесмена в Греції, який отримав капсулу з отрутою!

- Ти впевнений? - перепитала Сакура. - Він не схожий на фотографії в нашій базі даних.

- А я кажу, що схожий! - доводив хлопчик. - У нього така сама постать, такий самий зріст і такий великий живіт! Тимчасові татуювання можна зробити перевiдними картинками, а перуку та вуса легко приклеїти, я таке в музеї шпигунства бачив!

Агент Сакура на хвилину задумалася, потім набрала номер телефону і щось сказала. До кімнати з заарештованими одразу ж увійшли двоє охоронців і вивели рудого чоловіка з собою. Через деякий час задзвонив мобільник Сакури:

- Так, - коротке мовчання. - Я зрозуміла. Дякую, - вона сховала телефон у кишеню.

Макс із нетерпінням дивився на агентку, очікуючи від неї інформації.

- Акторе, ти мав рацію. Татуювання виявилися підробленими, а вуса і перука накладними. Зараз ув'язненого відправили на допит, - повідомила вона.

- Оце так! Значить я не помилився.

- Вітаю, Максе, ти нам дуже допоміг, - схвально посміхнулася хлопчикові агентка Сакура.

Дорогою додому вони обговорили цей випадок.

- Що ж це за шпигун такий, який не вміє маскуватися?! - зауважив Актор. - Адже головне правило - не привертати увагу, а він вирядився як клоун, та ще й усі свої прикраси начепив!

- Мабуть, цей чоловік хотів стати невпізнанним, але перестарався. І ця помилка коштувала йому свободи, - відповіла Сакура.

- А що ж із ним тепер буде?

- Якщо достатньо доказів, то його посадять у в'язницю на довгий термін.

- А якщо ні?

- Тоді його вишлють із країни.

- Що, і все? Тільки вишлють і не покарають? - здивувався Макс.

- Бiльше того, він може з'явитися тут знову під іншим ім'ям, - сказала Сакура. - Такі вже закони, не можна засудити людину, не довівши її провину. Навіть якщо провина очевидна, - зітхнула вона.