Джордж Мартін - Танок драконів

сер Кеван,— і Пайсел — не єдиний радник, якого хоче замінити наш правиця». На посаду скарбничого Мейс Тайрел мав власного кандидата — свого дядька, лорда-сенешаля Небосаду, якого прозивали Гартом Грубим. «Останнє, що мені потрібно, це ще один Тайрел у малій раді». І так уже їх забагато. У сера Кевана є тільки сер Гарис — батько його дружини, і можна ще сюди зарахувати Пайсела. Зате присяжні Небосаду — і Тарлі, і Пакстер Редвин — лорд-адмірал і корабельник, який зараз веде свій флот навколо Дорну, щоб приструнчити залізних Юрона Грейджоя. Коли він повернеться на Королівський Причал, у раді буде Ланістерів і Тайрелів три на три.

Сьомий голос — дорнянка, яка супроводжує Мірселлу додому. «Леді Нім. Хоча, якщо правда бодай половина з того, що про неї доповідає Кайберн, ніяка вона не леді». Байстрючка Червоного Гада, майже така сама сумнозвісна, як він, тепер збирається посісти в раді місце, яке так недовго займав княжич Оберин. Сер Кеван ще не мав нагоди повідомити Мейсові Тайрелу про її скорий приїзд. Він знав: правиці це не сподобається. «Нам потрібен Мізинчик. У Бейліша був талант вичакловувати драконів з повітря».

— Найміть вояків Гори,— запропонував сер Кеван.— Рудому Ронету вони більше не знадобляться.

Він не думав, що Мейс Тайрел утне таку дурницю і спробує вбити Пайсела чи Свіфта, але якщо з вартою їм стане спокійніше, нехай візьмуть собі варту.

Всі втрьох вони вийшли з тронної зали. У дворі кружляла завірюха, завиваючи, як дикий звір, що проситься на волю.

— Ви такий холод узагалі пам’ятаєте? — запитав сер Гарис.

— Не найкращий час розводитися про холод, стоячи на ньому,— мовив великий мейстер Пайсел і повільно рушив через двір назад у свої покої.

Сер Кеван і сер Гарис на мить затрималися на сходах тронної зали.

— Не довіряю я цим мирським банкірам,— промовив сер Кеван до свого тестя.— Готуйтеся плисти у Браавос.

Сера Гариса така перспектива не радувала.

— Якщо без цього ніяк. Але хочу повторити: в наших проблемах нема моєї провини.

— Нема. Це Серсі вирішила, що Залізний банк почекає з виплатами. Може, мені послати у Браавос її?

— Її світлість...— закліпав сер Гарис.— Це... це...

— Це був жарт,— урятував його сер Кеван.— Поганий жарт. Ідіть погрійтеся біля коминка. І я зроблю так само.

Натягнувши рукавички, він рушив через двір, нахилившись проти вітру, а за плечима в нього виляскував і вирував плащ.

Сухий рів навколо Мейгорової тверджі на три фути засипало снігом, а залізні піки вдовж нього блищали від паморозі. Єдиний вхід у Мейгорову тверджу — через підйомний міст над ровом. Перед ним завжди стояв на чатах хтось із лицарів королівської варти. Сьогодні ввечері була черга сера Мірина Транта. Оскільки Балон Свон полював у Дорні на лицаря-негідника Темнозора, серйозно поранений Лорас Тайрел лежав на Драконстоні, а Джеймі зник у приріччі, на Королівському Причалі залишилося тільки четверо білих мечів, причому одного з них, Озмунда Кетлблека (разом з його братом Осфридом), сер Кеван кинув у підземелля за декілька годин після зізнання Серсі, що обидва брати були її коханцями. Отож захищати короля й королівську родину лишилися тільки Трант, немічний Борос Блаунт і Кайбернів німий монстр Роберт Дужий.

«Треба знайти нових мечників у королівську варту»,— подумав сер Кеван. У Томена повинно бути семеро надійних лицарів. У минулому лицарі королівської варти служили до самої смерті, але це не завадило Джофрі викинути сера Баристана Селмі, щоб звільнити місце для свого пса — Сандора Клігана. Цим прецедентом можна скористатися. «Можна вдягнути білий плащ на Ланселя,— вирішив він.— У цьому більше честі, ніж у належності до Воїнових синів».

Повісивши мокрий від снігу плащ у світлиці, Кеван Ланістер стягнув чоботи й наказав слузі принести дров для коминка.

— І непогано було б ще кубок глінтвейну,— сказав він, сідаючи біля вогню.— Подбай про це.

Біля вогню він швидко відтанув, а вино зігрівало зсередини. Але від нього потягнуло в сон, тож сер Кеван не наважився пити другий кубок. На сьогодні справи ще не закінчені. Треба почитати звіти, написати листи. «І повечеряти з Серсі й королем». Дякувати богам, після спокути небога поводилася скромно і слухняно. Послушниці, приставлені до неї, повідомляли, що третину свого часу вона проводить із сином, ще третину молиться, а решту часу лежить у купелі. Вона миється чотири-п’ять разів на день, розтираючи шкіру щітками з кінського волосся з лужним милом, неначе хоче геть її здерти.

«Хай як вона себе тертиме, а цієї плями їй не змити». Сер Кеван пригадав жваву й капосну дівчинку, якою колись була Серсі. А коли вона розквітла, ах... чи була на світі ще одна така красуня? «Якби Ейрис погодився на її шлюб з Рейгаром, скількох смертей можна було б уникнути?» Серсі народила б королю синів, яких він так хотів: левів з фіалковими очима та сріблястими гривами... а Рейгар, маючи таку дружину, й не глянув би на Ліанну Старк. У північанці була дика краса, наскільки пригадував сер Кеван, та хай як яскраво розгориться смолоскип, його не можна порівняти з сонцем.

Але нема чого журитися через програні битви й не обрані шляхи. На це хибують усі старі. Рейгар побрався з Елією Дорнською, Ліанна Старк померла, Роберт Баратеон пошлюбив Серсі — і сталося те, що сталося. А сьогодні обраний сером Кевіном шлях веде його в племінничині покої, де йому доведеться зустрітися з Серсі віч-на-віч.

«Мені нема чого мучитися докорами сумління,— сказав собі сер Кеван.— Тайвін, безперечно, мене зрозумів би. Це його донька зганьбила наше прізвище, а не я. А я діяв так заради дому Ланістерів».

Брат і сам колись вчинив так само. Після маминої смерті, в останні роки життя батько взяв собі коханку — гарненьку доньку свічаря. Досить поширено було серед лордів брати до себе в постіль простолюдинку... однак лорд Тайтос незабаром почав садовити її біля себе в палатах, обсипати подарунками й почестями, навіть питав її думки в державних справах. За рік вона вже звільняла слуг, попихала замковими лицарями, навіть говорила від імені його милості, коли він недобре почувався. Вона здобула такий вплив, що в Ланіспорту почав ходити такий жарт: якщо чоловік хоче, щоб розглянули його скаргу, то має стати перед тою коханкою навколішки й говорити їй між ноги... бо вухо Тайтоса Ланістера — між ногами його пані. Вона почала навіть носити коштовності їхньої матері.

Так тривало, поки у