Марк Лівін - Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях, Марк Лівін

Увага, дорогі романтики! Цей розділ може вас розчарувати (скоро ви дізнаєтеся, що означає це почуття). Тож якщо хочете зберегти своїх метеликів у нормі — краще обійдіть цю частину книжки десятою дорогою.

Говорити про закоханість, як і про щастя, можна нескінченно й піднесеним голосом. І скільки буде людей в цій дискусії, стільки буде й пояснень, що це таке і як із цим жити. Найкраще, мабуть, про кохання розкажуть копірайтери жувальних гумок Love is (перед написанням цього розділу ми купили одну жуйку, і там було написано, що «Кохання — це разом поховати важке минуле»).

Загальне сприйняття закоханості часто формують романтичні комедії, книжки Ремарка або Шиллера, поезія Байрона чи Шекспіра тощо. Але що відбувається з героями цих історій далі, коли ви згортаєте книжку чи вимикаєте фільм?

У своїх міркуваннях ми, як автори, спиратимемося не на попкультурне середовище, що сформувало «повітряне бачення», а на власні психотерапевтичні досвіди, міркування Фройда, Юнга й Голліса та трошки — на гумор і раціоналізм. Тож іще раз: добре подумайте, чи воно вам треба.

Якщо ви все ж читаєте ці рядки, згадайте ситуацію: зустрічаєте людину, «ба-бах» — і втюрилися. У животі, як то кажуть, лоскочуть метелики, всюди бачиться лише хороше, енергії — хоч вагони розвантажуй, а лірика сама проситься на папір. Хочеться писати сповнені ніжності повідомлення й цитувати Ліну Костенко або Сергія Жадана. Що може насправді відбуватися в цей момент і чому він так сильно вмикає?

Перш за все скажемо, що ми не вибираємо, кого любити. Фройд говорив, що любов нам не належить — вона належить об’єкту любові. Уявіть, що кохання — це наче придбати новий смартфон. Вибираєш той варіант, який найбільше підходить, скажімо, за кількістю пам’яті, величиною екрана, актуальністю моделі і так далі. «Можна мені, будь ласка, коханого: метр вісімдесят, з карими очима і щоб не горбився. Операційна система? Хм-м. Давайте щось ніжне, але з опцією перепрошивки». Але ж так у житті не буває!

Як пише Джеймс Голліс у книжці «Проєкт Едем: у пошуках доброго чарівника»34, почуття нерідко розвиваються із дитячої травми прив’язаності і трансформуються у проєкцію. Якщо простими словами — метелики летять назустріч тому, чого їм дуже хочеться.

Наприклад, у дитинстві дівчині дуже бракувало тата: він був моряком, тому його часто не було поруч. У дорослому віці вона обирає хлопця, схожого на батька, який приблизно так само до неї ставиться й перебуває на тому ж рівні близькості. Дівчина не шукає моряка, але якимось чином її партнер виявляється трудоголіком, що мало буває вдома. Тобто підсвідомо вона знаходить людину, якої потребуватиме так само, як колись потребувала батька. Найголовніше — це супроводжуватиметься відчуттям, що от-от — і він її «врятує», наприклад, піде на іншу роботу, щоб бути більше разом, і все нарешті зміниться на краще. Очевидно, що такого не відбувається.

За Юнгом, будь-яка людина має чоловічу й жіночу енергію — аніму та анімус. У цьому сенсі закоханість часто має гендерний характер: чоловік закохується в жінку, яка містить відщеплену частину його фемінності, — і навпаки.

Наприклад, хлопець ріс у сім’ї, де мама емоційно доволі холодна, стримана, сувора. Відповідно, він як чоловік ніколи не відчував ласки, ніжності, а отже, і сам не навчився бути теплим. Тож, найімовірніше, цей хлопець закохається в дівчину, яка буде дуже ніжною. Не факт, що вона йому підійде як партнерка, але, як було згадано вище, ми не вибираємо, кого любити, — ми закохуємося.

Певно, вас цікавить відповідь на питання «Чому любов так часто розбиває серце?». Наприклад, мила й ніжна дів­чина закохується в цинічного й холодного хлопця, якому, здається, взагалі фіолетово: він думає лише про роботу та кар’єру. У цьому випадку терапевт може припустити, що в основі лежить недоотримана частина анімусу, яка відповідає за безпеку, відповідальність, вміння виживати. Отже, увагу цієї дівчини привертатимуть чоловіки, у яких ця частина особистості добре розвинута. За Голлісом, ми закохуємось у втрачену частину нас самих, що відображається в інших.

Дівчині, певно, краще спочатку навчитися будувати власне життя, не боятися брати на себе відповідальність, дбати про безпеку (наприклад, проговорювати емоційні й фізичні межі, розвивати почуття власної гідності). А не чекати, коли за її спиною з’явиться «сильний чоловік», який зробить це все за неї.

Та не кожне кохання, додасте ви, — це гра у квача, де один кохає, а другий тікає. Бувають випадки, коли все зійшлося, усі щасливі, пазлики склалися. Простежмо, що може відбуватися далі.

Ідеальний варіант — це коли фаза «метеликів» повільно переходить у міцну й надійну прив’язаність, що розвивається в нову форму стосунків — партнерство. Неідеальний сценарій — метелики летять геть, а натомість з’являється нудьга, енергія зі стосунків іде кудись вбік — на нові симпатії чи захоплення — або ж узагалі фруструється.

Щоб поглянути на це системніше, розділимо розвиток кохання на кілька етапів (їх багато, тож ми узагальнюємо).

«Метелики в животі»

Цей період можна назвати злиттям. Люди не помічають відмінностей між собою, наділяючи партнера тими якостями, яких у нього або в неї зовсім немає. Негативних рис узагалі не бачать чи перекручують їх так, щоб вони звучали позитивно.

Наприклад, хлопець приділяє дівчині мало часу, але її це