Уляна Пас - Холодна ніжність, Уляна Пас

– Відпустіть! – кидаю і несу Алісу до свого автомобіля. Обережно кладу на заднє сидіння і, довше ніж потрібно, розглядаю її бліде обличчя. 

На частку секунди в моїй голові проноситься божевільна думка: а що, коли Аліса дійсно не причетна і нічого не знала? Але ж Кравець її батько і кров моїх рідних на її руках теж. 

Сідаю за кермо і дивлюсь у дзеркало заднього виду, як охоронці залишають цього рятівника на дорозі та сідають у другий автомобіль. Розумію, що доведеться везти Алісу в лікарню. З нею точно не все в порядку, а я не хочу, щоб вона постраждала… 

Трясця! Я думав, що відпущу і видихну, але ні. Не зміг. Без неї й дихати не можу. Схоже, надто глибоко вона проникла мені під шкіру, і в той час, коли я маю її ненавидіти, відчуваю зовсім не це. 

Мої люди є серед охорони Кравця. І коли мені сказали, що Аліса повернулася в дім хресного, я напружився. Зрозуміло, що ні батько, ні хресний не зрадіють, коли дізнаються, що ми одружилися. Але такого повороту не очікував.

Мені доповіли, що Алісу везуть у лікарню – і всередині все стиснулося від страху. Я швидко зібрав людей і поїхав за нею, але все, що почало відбуватися далі, сильно мене насторожило. 

Аварія і її втеча з тим чоловіком. Не вірю, що це випадковість. Невже Ярослав Кравець вирішив врятувати сестру ціною власного життя? Це дурість, але… за свою сестру я також готовий померти…

Повертаюсь назад, щоб перевірити, як там Аліса, але вона продовжує лежати без свідомості. Погляд знову торкається синця, і я розумію, що з'явився він не в результаті аварії. Раніше. 

Дуже цікаво, що ж відбулося у будинку Олега за цю добу. На жаль, мої люди не мають доступу до цієї інформації. Вони можуть тільки спостерігати, і все. 

Мої роздуми перериває дзвінок телефону, і я вмикаю гучномовець. Схоже, Руслан хоче знати, куди це я зірвався як навіжений. 

– Я забрав Алісу, – кажу, не чекаючи на його питання. 

– Навіщо, Алексе? – злиться. – Ти ж відпустив її. 

– Я передумав, – кажу серйозно. – Плани трохи змінилися. Хочу позлити Кравця його ж донькою. 

– Відпусти дівчину, Алексе. Вона не повинна відповідати за гріхи свого батька, – злиться Рус. 

– Повинна! – карбую. – Вони всі будуть відповідати! 

– Не пошкодуєш потім? Я ж бачу, що Аліса тобі подобається. 

– Не подобається. У тебе проблеми з зором! – ціджу і кидаю слухавку. Руслан мене розізлив. Його слова мають сенс, і саме тому я не хочу їх слухати. Не хочу слухати й власне сумління, але його відключити не так легко, як телефон. 

Я досі не розумію, чому з усіх дівчат у цьому клятому місці мені сподобалась саме ця. Синичка. Вона дійсно неймовірна, і я міг би сказати, що закохався як хлопчисько, але між нами не може нічого бути! 

І байдуже, що тепер ми офіційно одружені. В Аліси не буде вибору. Тепер вона – частина моєї родини. А якщо буде чинити опір – замкну у кімнаті й буде сидіти там, поки я власноруч не знищу її батька та хресного. 

Коли прибуваємо в лікарню, знову піднімаю її на руки та несу всередину. Це приватна клініка, тому доводиться заплатити чималих грошей, щоб ніхто не дізнався, що за пацієнтка щойно прибула. 

Я впевнена, що її батько буде прочісувати кожен міліметр цих земель, щоб знайти її, і розпочне, звісно ж, з лікарень, адже вона була в салоні, коли сталася аварія. 

Поки Алісу оглядають, набираю свою людину, що перебуває в оточенні Кравця. Ну дуже мені цікаво, що там відбувається. 

Він скидає виклик, а через хвилину на телефон приходить повідомлення. Читаю його та усміхаюсь. Усе просто чудово. Саме так, як і треба. Перевага на моєму боці, і не останню роль у цьому зіграла саме Аліса. 

“Роман розлючений. У нас наказ шукати Алісу. Ярослава повезли в лікарню. Йому добряче дісталося. Поки все.”

До мене наближається лікар, тому вимикаю телефон і ховаю у кишеню. Залишається дізнатися, як там Аліса. Сподіваюсь, що з нею все добре. Ні, це не сумління прокинулося. Я розумію, що зараз вона мені потрібна для досягнення цілі, а сумління моє давно спить. З того моменту, як батьки пішли на той світ.