Кулик Степан - Тіні червоного місяця, Кулик Степан

— До речі, про ворогів. Не розтлумачиш, що це було?

«Запитуй»

— Я побачив навколо голови сусідки щось на зразок чорної вуалі… чи хустини. Не знаю як описати. А коли доторкнувся до цього, мене ніби струмом ударило. А потім ця «вуаль» всмокталася в мою долоню і зникла.

«Поясню. Насамперед, дозволь тебе привітати. Ти зумів знайти першого ворога, більше того — ворога собі під силу, і перемогти його. Тобто завершити процес повної активації. Це багато чого спростить, дозволить швидше розвиватися і стати сильнішим у короткий термін. Але про це трохи пізніше. Тепер докладніше. Перше... Вуаль — це те, як ти бачиш істот з ворожого світу... Для простоти, назвемо їх демонами. Тобто ти зустрів демонічну сутність у дії, коли вона намагалася захопити людину. Друге… Зброя кожного Охоронця і вартових — це унікальне вміння «Очисний дотик». Воно буває різної сили і залежить не так від фізичних кондицій тіла, як від інтелекту і мудрості в сукупності. Інтелект відповідає за ураження, що наноситься Вартовим. Точніше — обсяг сутності, який ти можеш поглинути без шкоди для власного організму. А Мудрість — за кількість застосувань. Ти не зможеш поглинути демона, якщо його життєва енергія перевищує рівень твого інтелекту. А Мудрість дозволяє цьому умінню відновлюватись. Ти м швидше, чим більший показник мудрості»

— Схоже на ману з комп'ютерних ігор.

«Абсолютно вірно. Нічого складного. Розберешся. Далі… Енергетичний удар, який ти відчув — це віддача, котра тим вища, чим більша різниця між твоїм рівнем та рівнем демона. Оскільки ти був «нулем», то можу припустити, що сутність була не вище другого-третього рівня. Попереджаю відразу — різниця в п'ятнадцять одиниць і вище — тебе вб'є. Тож слідкуй за цим, і поки не обзаведешся необхідним захистом, навіть не намагайся їх нейтралізувати. Це зрозуміло?»

— Так.

«Добре. Сподіватимемося на твою розсудливість. Попередній кандидат не прислухався до попередження, нарвався на еліту і загинув».

— Тому ти знайшов мене?

«І це теж… Що ще? Ага… Те, що сутність, як ти сказав, «всмокталася» — це твоя особиста візуалізація процесу нейтралізації. Вона індивідуальна. І лише дає можливість стежити за протіканням поєдинку. Найважливіший інший момент — якщо поглинання було успішним, то ти виграв і отримуєш за це нагороду... ммм... раз ти сам запропонував, то порівнюватимемо і далі з комп’ютерною грою… щось на зразок пунктів досвіду. Які дадуть тобі можливість розвиватися. Чим більше перемог, тим більше досвіду, тим вищим стане твій рівень. Не надто складно?»

— Погеймив свого часу достатньо. Розберусь.

«Згоден. Там усе дуже просто. Зрозуміло на інтуїтивному рівні. Можеш зараз викликати свій інтерфейс і подивитися на зміни»

— Ні-ні… — зупинив я Охоронця. — Такі речі на бігу не роблять. Мене вдома кохана та голодна жінка чекає. Я буду поспішати, нервуватиму. Давай, я спершу вечерю приготую, її спати покладу... а вже потім, спокійно, без метушні продовжимо. Окей?

«Логіці не суперечить. Тільки пам'ятай — час! Чим швидше почнеш діяти, тим легше тобі буде. Демони тільки-но прийшли у ваш світ і, в основному, поки що слабкі. Але, з кожною поглиненою… ммм… душею, вони стають сильнішими. Принцип той самий, що й у тебе. І, якщо не поспішати, може статися так, що вони стануть тобі не по зубах. Тож у твоїх же інтересах розпочати полювання за демонами якнайшвидше»

— Я тебе почув, — кивнув я. — Час не чекає. Ну, тоді й розсиджуватися нічого. Ходімо додому.

З ванної долинав плескіт води і тихий спів. Судячи з мотиву — задоволене.

— Ми повернулися. Зараз поставлю воду... у тебе ще хвилин п'ятнадцять.

— Добре…

Каструлю на газ, і чайник увімкнути. Так каву я п'ю тільки вранці, щоб прокинутися, і в обід, коли мізки починають збоїти, а робота ще не закінчена. Раніше міг і п'ять-шість чашок вихлептати, але тепер серце вже не те, а лікарі так і не визначилися — шкідлива кава для здоров'я чи навпаки. Але, коли тобі все «за», краще перестрахуватися. Смерті ще ніхто не уникнув, але прикро буде раніше терміну ласти склеїти через зайвий ковток кофеїну. Як хтось сказав — сюжет, так собі, зате яка шикарна графіка. От і хочеться переглянути якомога більше серій.

— Мені теж зроби… — Лариса стояла в дверях і, трохи нахилившись уперед, витирала волосся рушником, невимушено не зважаючи на те, що зараз на ній навіть моєї сорочки не було. І надаючи можливість милуватися її витонченою, спортивною фігурою.

— Гей-ей! — обурився я. — Ти, звичайно, найгарніша у світі і милуватися тобою можна до безконечності, але… десерт пізніше. Зараз у нас за планом пельмені. Так що або накинь щось, або йди звідси, не сліпи очі.

— Подумаєш… — чмихнула дівчина, але з кухні вийшла. — Ти навіть не уявляєш, яке це задоволення, пройтися голяка по хаті. Після двадцяти років проживання в одній квартирі із ще п'ятьма мешканцями.

Тон якби натякав на продовження жартівливої розмови, але я якось нічого дотепного не придумав, тому мовчки зробив друге горня напою і став над каструлею. Є у пельменів така особливість — спершу лежать тихенько на дні, ще й помішувати треба, щоб не прилипли, а потім — раптово оживають і дружно намагаються втекти з каструлі. Що, у свою чергу, загрожує зайвим миттям плити. А оскільки я цього терпіти не міг, то, як досвідчений пельменник, давно навчився вчасно припиняти цей волюнтаризм. Головне, не відволікатися.